6 Відьма

Вона дивилася на нього, і її й без того великі очі стали ще ширшими від подиву. Може, він і справді ненормальний? А вона ж пустила його в дім…

До неї рідко хтось заходив у гості — хіба що колишні одногрупники інколи приїжджали з міста. Місцеві ж обходили їхню хату стороною. Усі знали, хто вона. Але Денис тут був не місцевий. І він не боявся. Не те щоб вона збиралася йому щось демонструвати — усе сталося мимоволі. Та його реакція… вона збивала її з пантелику.

Чесно кажучи, вона б його й не пустила, якби він не приніс солодощів. Він щось пояснював — натхненно, навіть занадто захоплено, — але вона майже не слухала. 

— Чай, до речі, смачний. Сама сушила?

— У супермаркеті купила.

— Я все ж вважаю, що твої здібності треба дослідити. Все можна пояснити, я впевнений.

— Я тобі не піддослідний кролик.

— Та я ж не збираюся тебе кудись здавати. Мені просто цікаво.

Ну, точно ненормальний, вирішила вона. Відьма поставила свою чашку на стіл поруч із купою фантиків від цукерок. Вона страшенно любила солодке — воно допомагало їй швидше відновлювати енергію.

Надворі вирувала негода. Сніг великими лапатими пластівцями падав на землю, заметіль поглинала все навколо. Машину Дениса замело майже повністю, і він марно намагався її відкопати. З боку це виглядало кумедно: хлопець сердиться, сопе, а толку нуль. Дівчина тихенько сміялася, сидячи на ганку й погладжуючи Марса по величезній голові. Пес і не думав виходити з теплого дому — навіщо мерзнути з господарем, якщо тут тепло і є м’ясо?

— Гаразд, повертайся в хату. Все одно нікуди не поїдеш, — вона махнула рукою, і Денис Миколайович, зітхнувши, попрямував назад до неї.