1

Денис вивчав химерні візерунки на шибці. Температура вночі значно впала, і мороз, наче вмілий художник, розписав скляну поверхню цілими мереживами — виткими гілочками, тендітними сніжинками, ледь помітними лініями, що нагадували замерзлі ріки. Чай у чашці давно охолов, Марс грюкав поруч порожньою мискою. А Денис усе дивився у вікно — його зачаровувала безмовна магія природи.

Марс жалібно заскиглив і тицьнувся йому в ногу. Тяжко зітхнувши, він підвівся зі стільця й пішов годувати улюбленця.

Денис переїхав сюди пів року тому й працював віддалено. Сьогодні треба було доробити проєкт, але настрою для роботи не було зовсім. Він глянув на темний екран ноутбука, тяжко зітхнув і знову втупився у вікно. А, чорт із ним! Сьогодні він бере вихідний.

Поспіхом одягнувшись, Денис вибіг надвір і вдихнув на повні груди свіже морозне повітря. Воно було таким чистим, що аж холодом полоснуло легені. Марс слідував за господарем і весело скакав поруч, підкидаючи лапами дрібний пухнастий сніг.

Сніг хрумтів під ногами, наче тонке скло. На чистому небосхилі яскраво світило зимове сонце — холодне, біле, але напрочуд ясне, таке, що змушувало примружуватися. Крони сосен, укутані снігом виблискували на сонці. У повітрі стояв тонкий запах смоли та морозної свіжості.

Пройшовши кілька метрів, Денис згадав, що забув шапку, але повертатися не хотілося. Капюшон на голову, і хлопець попрямував далі. Попереду — тільки ліс, тиша й чудовий день із його псом.

Ось за що він любив ці прогулянки. Тиша тут була особливою — не порожньою, а живою. Ліс дихав. Десь глухо крикнула сойка, десь потріскували гілки. А інколи вітерець зривав із дерев цілу хмару снігу, і вона плавно осідала на землю, сяючи в променях світла.

Марс біг попереду, час від часу озираючись. Його дихання здіймало маленькі клубки пари. Денис дивився на його сліди — рівні, чіткі, ніби надруковані на білому полотні. Він завів хаскі лише рік тому. Його попереджали, що ці собаки гучні та вимагають багато уваги. Але він уперся — і взяв. Білий, з чорними підпалами та променистими світло-блакитними очима — чиста крижана магія. Він одразу зрозумів: це його пес.

Марс і справді став найкращим другом, хоча спершу й створював масу проблем. Навчання давалося важко. Друзі жартували, що собака перейняв характер господаря. Варто було Марсу поставити ультиматум, як він тут же робив навпаки.

Почалося все з того, що він перегриз майже всі кабелі в будинку та зарядні пристрої. Потім — дорогі кросівки, бо образився. Денис не оцінив зламану зарядку після важкого робочого дня і прикрикнув на пса. За кросівки ж лаявся вже обережніше — мабуть, боявся, що той помститься ще гірше, поки він на роботі.

Усе змінилося після переїзду й переходу на віддалену роботу. Трохи більше уваги, тепла та ласки — і Марс став як шовковий.

Денису подобалося тут. Ліс зовсім поруч, повітря таке свіже, що ніби промиває думки, а тиша… Тиша тут була як ковдра. Вона вкривала все навколо, заспокоювала, наповнювала відчуттям простору й свободи. І зараз Денис сповна нею насолоджувався.