Розділ 15.

Настя

Незважаючи на тимчасову незграбність, Стас все таки зміг мене здивувати і нагодувати цілком непоганою стравою у вигляді спагетті з якимось смачнющим соусом, рецепт якого чоловік вирішив не виказувати. Якщо я донедавна казала, що на одних макаронах далеко не заїдеш, то після ситної вечері моя думка щодо них кардинально змінилася на краще.

Щоб бути хоч трохи корисною я вимила брудний посуд і щиро подякувала Стасу, що так смачно нагодував. 

- Мабуть, на цьому мої таланти вичерпано, тому з понеділка в домі буде готувати справжній кухар, - поділився інформацією Стас, після якої мене одразу кинуло в жар.

Ноги миттєво звело раптовою судомою і я мимоволі присіла на  круглий стілець.  Серце ледь не виплигувало з грудей, видаючи мій дикий і неприхований страх. Кухар! Він сказав кухар! Невже він справді притягне в будинок чоловіка? Абсолютно чужу людину чоловічої статі! Від цієї думки на спині почали виступати крапельки холодного поту, а на обличчі чітко читалася люта тривога.

- Ні! Тільки не кухар! - хотіла промовити чітко та виважено, але не усвідомлюючи перейшла на крик істерички. 

Стас насторожено кинувся до мене, але в останній момент зупинився з витягнутими  долонями навпроти і завмер в нерозумінні, що робити далі. 

- Добре, - швидко зреагував чоловік залишаючись на метровій відстані від мене. - Ніякого кухаря, - примирливо промовив він не відриваючи блакитних очей від моєї переляканої персони. - Але готувати прийдеться по черзі. Ну або швидкою доставкою будемо користуватися. Не хвилюйся. Це я так, бовкнув. Не подумав. Все гаразд? - запитав намагаючись зазирнути в пошарпану душу.

Я швидко кивнула, ковтаючи задушливий клубок в горлі і полегшено видихнула. Справді стало легше. І коліна майже не тремтіли, хоча серце й досі шалено стукотіло видаючи мій нервозний стан.

В  блакитних очах Стаса чітко виднілася справжня тривога, хоча він теж намагався приховати своє хвилювання.

- Я ще попрацюю у вітальні, а ти можеш подивитися будинок. Впевнений, що ти навіть моєї кімнати не бачила, - посміхаючись зауважив змінюючи тему на іншу.

- Не бачила, - тихо погодилась я. Та й бачити її особливого бажання не виникало, але свої думки я притримала при собі. - Добраніч, - все, що спромоглася вичавити байдужим тоном і швидко піднялася вгору по сходах.

Тільки опинившись наодинці з собою до мене дійшло наскільки по дурному я щойно виглядала. Моя реакція на ймовірного кухаря була непередбачувана навіть для самої себе, не кажучи вже про Стаса. Він і досі не втямив, чому я так гостро відреагувала на його новину, а пояснювати  щось знову більше бажання не було.

Звільнивши тіло від жаркої плюшевої піжами я одягнула білу футболку і сині шорти. В будинку було достатньо тепла, щоб спати голяка, але до такого я була не готова. 

Зручно вмостившись на широкому ліжку під тоненькою ковдрою я надіялася швидко заснути, аби не завантажувати голову нав'язливими думками. Для мене, ніч – це була особлива пора жахливих і нестерпних спогадів, які я так давно намагалася гнати мітлою, але вони раз за разом поверталися і добивали.

На фоні шокуючих картинок перед сном,  мене мучили нічні жахіття нагадуючи про не так давно пережиті приниження і муки.  

Все б нічого, але кожного разу сни були майже ідентичні, після яких я прокидалася з жахливими криками і в холодному поту. Якщо вдень я почувала себе більш-менш нормально, то після кошмарних видінь мене знову дико трясло викликаючи напади панічної атаки. 

Ночівля в іншому місці великої ролі не зіграла. Сон, в якому я знову не могла керувати своїм тілом, не в змозі зрушити з місця, повторився і викликав чергову порцію нічних криків, на які примчався переляканий Стас. 

Чоловік, мабуть був впевнений, що сюди прорвався маніяк і саме в цю хвилину намагався мене вбити. Тільки в кімнаті нікого не було. Лише я, в липкій від поту футболці і Стас, з кийком в руці і сірих боксерах, на які я надто відверто вирячила очі. 

Від цієї картини я майже забула, чому розверещалася, але не на довго.

- Насть, що сталося? - стривожено запитав Стас опускаючи предмет самооборони. 

Перед очима знову пробіг уривок нічного кошмару витягаючи мої думки з тимчасового ступору.

- Все гаразд, - відповіла я переводячи своє уривчасте дихання. - Сон страшний наснився. В мене таке часто буває, тому звикай.

- Господи, я так злякався за тебе, - полегшено видихнув Стас зрозумівши, що мені нічого не загрожує. - Ти так кричала… я подумав…., - раптом він замовк. Витер краплі поту з мокрого чола, підійшов ближче і опустився на край мого ліжка. 

Обвів пильним поглядом моє обличчя опускаючи очі на живіт, який залишався таким же плоским, як і раніше. 

- Що подумав? - різко відірвала його увагу, змушуючи дати відповідь, але він не поспішав.

Витримав напружену паузу, довго про щось розмірковуючи, а потім промовив:

- Завтра біля будинку буде охорона.

І якщо мені мало стати спокійніше, то чомусь знову вийшло все навпаки. Купа незнайомих людей, яка мала перебувати в будинку, впевненості не додавала. Навіть, якщо ці люди повинні охороняти наш спокій.