Розділ 5. Стас

Якось неправильно розпочалося моє знайомство з цієї дівчиною. Та і стосунки наші розвивалися якось дуже дивно. 

Звісно, між нами нічого не було та й бути не може, але, лише при одному погляді в її сторону мене, наче приковують сталевими ланцюгами. Відірватися неможливо і мене це лякає.

Дорослого мужика лякає те, що тягне до симпатичної дівки, яка дивним чином стала моєю підлеглою. Раніше я мало звертав увагу на подібні дурниці і одразу брав те, чого хотів. Але було одне правило, яке я ніколи не порушував - не змішувати роботу з ліжком. 

Чому так? Бо життя навчило! Був гіркий досвід, якого повторювати більше не хотілося.

Тільки з цією дівкою від початку все було неправильно. Не за планом. Вона постійно мене обламувала! Чи не відьма, часом?

Переспати з нею не вийшло. Не встиг кліпнути,  як втекла. Потім, несподівано, сама до рук прийшла і тут знову облом, тому що задовольнити інтереси компанії було важливіше чим свої власні. Тим паче, що на посаду хіміка  ми шукали підходящу  кандидатуру близько двох тижнів і відмовити їй через безглузде прохання її колишнього шефа-збоченця,  було як мінімум нерозумно. 

Останньою краплею став амбал у її квартирі. Ні, ви тільки подивіться на неї! Вона навіть не пам'ятала, якому коханцеві ключі залишила. Чи може вона вже давно не лагодить з алкоголем? Через те і проблеми з пам'яттю!

Ні, не схожа на п'яницю, але дивна, їй-Богу.

Кинулася йому на шию, наче пів року не бачила  Почала щось щебетати. Мало не знудило. День тому в мене з шиї не сповзала, в ліжку моєму ніжилася, а тут таке щире кохання корчила, що вбити хотілося. Правда не знав, кого з них більше. 

Не те, щоб я носив труси вірності, але мужика якось шкода стало. Мабуть, справді кохає дурепу, бо мало не спопелив мене своїм поглядом. 

Дивитися на те веселе шоу бажання не було, отож я звалив, сам не розуміючи себе від люті. 

Все ж наче склалося так як я хотів. Дівка все зрозуміла, навіть мужика встигла знайти, кмітлива стерва. Тільки мене це зовсім не радувало. Постійно крутив її слова, що ми вже бачилися раніше, але хоч розчленуйте мене, не згадаю. Такий вже я не ідеальний.

Здавалося б, що за тиждень відрядження я і думати забув про цю дивачку, так доля підкинула мені черговий сюрприз.

Анастасія, стояла на моїй кухні, в коротеньких, чорт забирай, шортиках і як ні в чому не бувало нарізала на салат. Ще й історії розповідала, як хтось штани на ній порвав в пориві кохання.  Зовсім вже розум втратила дівка. 

Тільки коли Лєра сказала, що це її подруга - Настя, мене наче арматурою огріли по голові. Забув, як дихати, повітря покинуло легені, а сереце заколотило у новому ритмі. 

Ця мить просвітлення і зловіщий погляд Лєри прискорили роботу заторможеного мозку. Я її згадав! Згадав, чорт забирай! 

Це була та сама мала, на яку я запав купу років тому, якраз напередодні того, як звалив у Німеччину. Тільки тепер вона зовсім не мала, але така ж божевільна, як і раніше. Мабуть саме, ця дивна риса її характеру мене привабила і раніше. А ще довгі стрункі ноги, розкішне каштанове волосся, яке нагадувало дорогий шовк і очі, темнющі, як літня ніч, але від яких неможливо відірвати свого прикованого погляду. 

От і зараз я не міг. Стояв, мов вкопаний і дивився на неї,  як баран на нові ворота.

Отже тричі! Тричі вона мене обламала! Вистачить з мене.

Якщо сьогодні вона не стане моєю….Стоп-стоп. Пригальмуй-но трохи, старий. В неї вже є Амбал. До чого тут ти?

Тоді якого чорта вона припхалася сюди одна? Запитань, як завжди більше ніж відповідей.

Нічого страшного. Станіславський завжди досягає бажаних цілей не зважаючи на можливі перепони у вигляді незрозумілих типів.  І сьогодні моя ціль - Настя.

Пригадавши попередній досвід спілкування з цією панянкою мій план дій був ясний, як білий день. 

Головне не ставити лишніх запитань і періодично підливати червоного напів сухого в її спустошений  келишок. Ось і все. Рибка на гачку!

Ну  це я так вважав, поки ця піранья не зжерла мене разом з гачком і вудкою, яку я збирався закинути цієї ночі. Сьогодні ця дівка вкотре вирішила обвести мене навколо пальця.

Надто вже загадковими повернулися дівчата з будинку. Наче, задумали якийсь підступ, або я просто почав параноїти. 

Треба ж було Вадиму так погрузнути у цій дівці. Вже два роки, як одружився, але від дружини не відлипав. Виглядав щасливим і безтурботним хлопчиськом. Майже, як у студентські роки, тільки бороду відростив. 

Чи пощастило йому з дружиною? Не знаю. Але те, що вони кохають один одного неможливо не помітити. Очі так і палають в обох, хоч би пожежа не спалахнула від їхніх іскор.

- Ну то як, Стасе, не передумав? - висмикнув мене  з роздумів Вадим, коли дівчата знову кудись відлучилися.

- Ти про що? - я не одразу впіймав його тонкий  натяк.

- Про твою мантру, що серйозні стосунки не для тебе, - давній друг був проникливим до кишок, хоча і працював дещо в іншому напрямку. 

- Я в своїх поглядах незмінний, - промовив посміхаючись і  зробив ковток пекучого віскі з прозорої склянки.