Розділ 4.

Перший робочий тиждень минув доволі спокійно. Я поволі влилася в новий колектив, та й робочий процес налагодився сам по собі. 

Знаючи мою лиху вдачу не обійшлося і без казусів. Перечепившись за ногу одного молодика, я примудрилася розтрощити цілу купу пробірок і вкотре ледь не зомліти від сорому. Добре, що цього разу мені пощастило, адже мій розлючений бос звалив у відрядження і повернутися мав не скоро. 

Але біда не приходить одна, як то кажуть. Через ті кляті пробірки мені прийшлося познайомитися з тим самим винуватцем трагедії, а саме з нахабним молодиком, який виявився доволі симпатичним, але капець яким настирливим. А ще він був хіміком з відділу контролю якості і страх, як пишався своєю посадою.

Якщо коротше, то він добився того, що я залишила йому свій номер телефону і через 10 хвилин дуже пошкодувала про цю дурість.

 Василь, одразу почав надокучати безглуздими смс, типу:" як справи, ти така гарна, давай кудись сходимо", що мене мало не знудило. 

Весь тиждень я відбивалася від його надмірної уваги і вкотре запитувала себе: "Де я так нагрішила? І чому до мене липнуть одні придурки?"

Почувши його ім'я, мені треба було бігти, що є духу, але я знову схибила. В мене вже був колишній, на ім'я Василь, такий же набридливий, ще й брехун на додачу, зраду якого я не забуду ніколи. 

Тільки ж хто не помиляється? Хто не наступає другий раз на ті ж  граблі? 

Явно не я. 

Тішило лише одне - завтра субота. І якщо мені не зраджує пам'ять, Лєрка з Вадимом запросили мене до свого заміського будинку, якого вони не так давно придбали. 

От і відпочину нормально, розвіюся, побалакаю з подругою про наболіле. Сто років її не бачила через завантажений щільний графік. Буде можливість хоч трошки розслабитись. 

Після роботи я одразу їду додому. Дорога протяжністю у вічність добряче псує мої і до того хиткі нерви. Вася наполегливо строчить свої смс, на які я не відповідаю.

Приходить думка розповісти про нього Олексію, але я одразу її відкидаю. 

Шкода молодого чоловіка, та й не вірю, що його крихка психіка встоїть перед кулаками розлюченого брата. Вирішую промовчати. Сама розберуся, не маленька. Ніхто не змушував мене давати свій номер. 

Ввечері знову телефонує Лєрка і повідомляє, що плани трішки змінилися, але все ще в силі. Вранці вони з Вадимом заїдуть за мною і  про все повідомлять.

Вночі я знову верчуся і не можу заснути. Мою голівоньку огортають думки про Стаса, якого я весь тиждень наполегливо намагалися не згадувати, але все безуспішно.

Як тільки змикаю очі, переді мною випливає його  ідеальне суворе обличчя і бездонні блакитні очі, які засіли десь глибоко на підсвідомому рівні і викорінити їх просто неможливо.

Так і проходить довга, пекельна нічка в муках і настирливих снах про мого красунчика-боса. Добре, що ніч змінюється на ранок і мене відпускає. 

Сьогодні я зможу викинути його зі своїх думок і повністю перезавантажити бідну голівоньку. 

Ну це я так думала. Поки не дізналася, яку свиню мені підсунуть ці двоє, яких я вважала своїми друзями.

Вони - Лєра і Вадим, як і обіцяли, приїхали рівно о десятій ранку. Я була при повному параді - в коротеньких джинсових шортах і білій облягаючій футболці, яка чудово підкреслила всі мої вигини. 

Навіщо я так вбралася?  Чорт його знає. Одягнула перше, що потрапило під руку, але мені подобалось моє вбрання. 

Запригнувши в чорну іномарку до диво-парочки, ми направились в супермаркет. 

Лєра виглядала такою щасливою, що очі просто сяяли яскравим блиском. 

Пощастило їй з чоловіком. Біля нього вона розквітла мов чарівна троянда, хоч і підпалює її пелюстки пекельна робота.

Затарившись двома візочками продуктів і випивки, наша чудова компанія відправилась в міні-подорож, тому що мандрівка зайняла довгих дві години.

Цього разу я мовчки терпіла, тому що цікавість взяла гору над тимчасовим дискомфортом у вигляді тривалої дороги. 

Тоді я просто не знала, що краще було вийти посеред траси і без озирань летіти додому!

Коли автомобіль зупинився біля злощасного паркану і високого будинку з червоною черепицею я мало не померла на місці. Серце почало калатати, наче оскаженіле, а кисень і зовсім випарувався з легень. 

Стряхнувши головою я зрозуміла, що це не сон і одразу перевела свій розлючений погляд на Лєру.

- Ти мені нічого не забула сказати? - хотіла промовити суворо, а вийшло якось рвано. В моїх очах танцювали розгубленість і неприхований страх. 

- Лише те, що найближчі два дні ми проведемо в цьому шикарному будинку і відірвемось на повну! - якось радісно запевнила мене Лєра, не відаючи всіх подробиць мого особистого життя.

- Надіюсь, господаря будинку не буде? - з надією подивилась в блакитні очі подруги і все зрозуміла без слів.

- Буде. Тільки пізніше. Він сьогодні з відрядження  повертається, - повідомила Лєра новину року, про яку я прекрасно знала і без неї. 

Ні на хвилину не полегшало від її слів. Схоже, мені кінець!