Розділ 3. Настя

Настя

Я ще не вирішила, подобались мені такі несподівані виверти долі чи ні. Безперечно, знайшовши роботу я могла полегшено видихнути, адже однією проблемою стало менше. Тільки той факт, що моїм босом став Стас ( з яким я хочу чи не хочу, але буду змушена перетинатися), мені  зовсім не подобався. 

А може мене просто дратувало те, що він мене не згадав.

Пф! Взагалі байдуже! Я теж не так часто його згадувала! Особливо той вечір, коли перелазила через височенний паркан до його будинку і випадково розпорола джинси зачепившись за сучок. 

Дурепа малолітня! Лєрка з мене ще довго реготала, а я страждала, хоча і старалась не показувати вигляду. 

Добре, що зараз я не така. Страждати не буду, але якщо цей жеребець не спроможний мене пригадати, тоді я зроблю так, що він мене не забуде!  

Після знайомства з кабінетом і обкаткою супер зручного крісла можна було збиратися додому. Перед начальством вже зганьбилася, тому я вирішила не випробовувати долю-жартівницю і звалити від гріха подалі. 

Вранішня сонячна погода вже встигла змінитися на похмуру і затягнути небо темними  грозовими хмарами.  Я так швидко вискочила з квартири, що про парасолю і можливий дощик навіть не згадала. 

Ну і байдуже. Зараз швиденько забіжу на зупинку, запхаюся в маршрутку і буду калатати зо дві години в одну сторону. Від цієї думки навіть настрій зіпсувався. 

Нічого, прорвемося. Аби тільки не шарахнуло, а то я грому боюся ще з дитинства. 

Побачивши свою маршрутку я трохи пришвидшилась. Раніше мені не доводилося бігати на підборах, але що не зробиш, заради своєї мети. Газонула так, що аж курява стояла. Тільки, нажаль, це мені не допомогло і маршрутка чемно помахала мені хвостом. 

Ну ось. А я гадала, що в мене сьогодні щасливий день. Хай би не так. 

Наступна повинна була приїхати через 20 хвилин, тому в мене не залишились нічого іншого, як чекати. 

Одна однісінька я міряла зупинку повільними кроками ступаючи по сірій бруківці. Зробивши один нерівний крок нога трохи просунулась вперед, а підбор провалився в щілину, яка невідомо звідки виросла на тротуарі. Смикнувши ногу я мало не втратила рівновагу і не ледь не впала додолу. Тупішої ситуації й бути не могло. Тільки я могла вляпатись в подібну халепу і застрягнути майже на рівному місці. 

От чому було не сісти на канапу і спокійно почекати замість того, щоб дефілювати вперед назад? Модель недороблена! І що тепер робити? 

Не довго думаючи я витягнула ногу з пекельного туфля і почала знову висмикувати його із землі. Наче ріпку витягала, тільки не було кого покликати на допомогу. 

Зневірившись остаточно я плюнула на безглузде заняття і зовсім відламала клятого підбора. 

Босоніж точно не залишуся! З іншим зробила те саме, аби не шкутильгати немов підбита козуля. Туфлі стали схожі на балетки, але після сьогоднішнього знущання можна було без розумів відправити їх до смітника. Але перше треба добратися додому!

За метушнею з клятими туфлями я не одразу помітила, що за мною пильно спостерігають. Щоки почили палати вогнем, варто було мені тільки подивитися в сторону спостерігача! 

Зупинивши своє авто в кількох метрах від зупинки, Стас відчинив двері і нарешті показав свою не скромну персону. 

Наче перелякане оленятко, я різко відвернулася помічаючи боковим зором, як красунчик почав рухатися в мій бік. 

Ой ой! Щось мені стало не по собі! Де ж та клята маршрутка? 

- Анастасіє, - пролунав серйозний голос Стаса змусивши мене повернутися до нього обличчям.

Ноги затремтіли, наче в школярки, яку застукали в таулеті за палінням, а серце перерахувало всі мої ребра.

- Сідай в машину я тебе підвезу, - все той же жорсткий тон, від якого тіло обдало морозом. 

Звідки така увага до моєї скромної персони? Не забагато честі для мене? 

Катайся зі своїми фіфами! В моїй голові була купа ідей, як йому відповісти, але я видала зовсім не те:

- Буду вам дуже вдячна, - і почала в оновлених балетках пливти до його автівки. 

Якщо ви ще не бачили дуреп, то он де я, подивіться, забираюся на переднє сидіння до свого шефа і махаю рукою своїм мізкам, які залишаються на зупинці. Прощавайте дорогенькі, я вас не забуду!

Стас сідає за кермо і впевнено рушає з місця. 

По дорозі ми граємо у мовчанку. Ніхто не бажає першим порушити тишу, тому між нами нависає німа пауза. 

Я роблю вигляд, що уважно слідкую за дорогою, а Стас, в свою чергу кидає короткі погляди в мою сторону, проте вперто мовчить.

Я відмічаю, що зараз він зовсім не такий, яким був того ганебного ранку, коли нам довелося прокинутися в одному ліжку. Тоді він здавався хижаком, який зробить все аби отримати бажану жертву. Зараз же Стас виглядав досить спокійним і дуже зосередженим на дорозі. 

Тишу між нами порушує мій телефон і я одразу кидаюся до сумочки. На екрані висвітлюється фото Лєри, яка нарешті згадала, про існування своєї подруги і обдарувала мене телефонним дзвінком: