Розділ 1.

Після чергового домагання директора, Настя вирішила звалити з престижної фармацевтичної компанії, яка входила в трійку найкращих в країні і почати все спочатку.

Пропрацювавши два роки на посаді хіміка вона все ж таки знайшла в собі сили звільнитися і перекреслити все чого їй вдалося досягти за весь час роботи.

Василь виродок Іванович так і сказав їй, перед тим, як підписав заяву про її звільнення:

- Можеш забути про свою кар’єру! Максимум, що тобі світить – це робота фармацевтом в не дуже престижній аптеці на околиці! Я про це подбаю, не сумнівайся!

Виродок мало не плювався своєю отрутою, але дівчині було байдуже. Вона і так достатньо натерпілася від старого козла! Краще вже в аптеку ніж кожного дня бачити огидну пику свого роботодавця, який не випускав можливості, щоб зайвий раз не заглянути до лабораторії і не зробити черговий брудний натяк дівчині.

Вистачить принижень! Щось вигадає, хіба вперше?

Цього вечора вона хотіла одного – розслабитися.  Видзвонивши Катьку вони домовилися зависнути все в тому ж зловісному клубі, при згадці якого в Насті аж коліна тремтіли.

Давно вже дівчата не збиралися разом, а зараз і привід був чудовий! Катя нарешті знайшла роботу, а Настя втратила. Кожному своє, як то кажуть.

Головне, що дівчина не втрачала надію в краще. Буде і на її вулиці щастя!

****

Настя

Мені сьогодні все дозволено, включаючи легкий флірт з барменом і випивку за рахунок симпатичного молодого чоловіка з дивовижним парфумом. 

От, чорт! І звідки він тільки взявся тут на мою п'яну голівоньку? 

Поки Катька запалювала своїми вибуховими танцями, я навіть не помітила, як за стійкою біля мене примостилося це диво чоловічої статі. 

А запах який запаморочливий! Так і пробивається в ніздрі, проникаючи в глибоку підсвідомість пробуджуючи якісь знайомі, але давно забуті почуття. 

Що ж це зі мною? Якесь дежавю.

 Алкоголь таки дається взнаки і перед очима починає ввижатися привид мого одноденного нерозділеного кохання! 

Наївна! Це не він! 

Цей чоловік надто впевнений, серйозний, знає чого хоче! А точніше, кого. Ще й вродливий, козел! Мабуть завжди цим користується. Знає гад, що йому ніхто не відмовить!

Сьогодні він хоче мене! Завтра знайде іншу жертву для своїх розваг! Знаємо ми таких екземплярів! 

Була б я твереза, давно б заїхала у його красиву пику, аби сильно не тішив своє самолюбство. 

Але я п'яненька та дурненька! А ще чоловіка давно не було, тому я таки піддаюся капосному спокуснику! 

Думаю, що піддаюся, коли прокидаюся з ним в одному ліжку голяка і тільки тоді до мене приходить прозріння!

Ідіотка! Тупа вівця! Що я собі думала, коли вішалась на шию цьому красунчику, хай йому грець! 

Під світлом ранкового сонечка він виглядає ще привабливішим ніж вчора вночі. Легка щетина тільки додає йому якогось прихованого шарму. А ще він капець, як схожий на мого Стаса! 

Я трясу головою аби відігнати примарне видіння, але нічого не виходить! Схожий, як дві краплі води! 

Що робити, не знаю! І залишитися не проти і звалювати необхідно.

Це ж треба було так напитися, щоб зовсім не пам'ятати вчорашнього вечора! Як я тут опинилися і де мої речі?

Господи, треба робити ноги, поки це диво не прокинулося! Ще ніколи в житті я не відчувала такого сорому!

Вислизаю обережно, аби не розбудити красунчика. Знаходжу білизну, яка безладно валяється на підлозі і миттю одягаю її на себе. 

Навіть подумати страшно, що я витворяла цієї ночі! Розпусниця клята!

Одягаю свою чорну сукню, яка ледве дупу прикриває! Вчора якось не звертала на це увагу, а сьогодні все не так, як треба!

- Далеко зібралася, красуне? – лунає грубий  чоловічий голос, від якого я ціпенію, забувши, як мене звати.

Все, пізно! Чудовисько прокинулося і хоче мене зжерти!

Хоч би тільки зуби не зламало!

- І тобі доброго ранку, - намагаюся говорити спокійно видавлюючи посмішку. – Красуня додому збирається. Де вихід не підкажеш?

- Ну куди ти поспішаєш? Невже я тобі зовсім не сподобався? – чудовисько заворушилось і стягнуло з себе ковдру залишаючись в одних боксерах.

От же гад! Якого біса я тоді прокинулась голяка?

- Ти був просто чудовий! – безсоромно почала брехати я, аби тільки швидше покинути це задушливе приміщення.

Інстинкт самозбереження вже бився в істериці примушуючи мене чим швидше тікати від цього чоловіка!

- Знаю! – самовдоволено промовив красунчик підіймаючись з ліжка. – Інший на моєму місці, скористався б ситуацією і віджарив тебе по повній програмі, але я не беру полонених! – він поволі почав наближатися до мене, а я, навпаки,  задкувати до ймовірного виходу.

Виходить, між нами нічого не було! Вже краще, але не легше!