Глава 9

Сашко невдоволено скривився, дивлячись на Віру.

- Що, огляд тобі закриваю? - отруйно хмикнула барменка.

- Вірочка, не виразкуй і сядь, будь ласка, - підозріло мило попросив він і дівчина одразу підкорилася.

Мовчав Олександр доти, поки Олена остаточно не зникла з поля зору. Потім повільно перевів погляд на Віру.

- Що ти хочеш знати?

- На мою думку, я висловилася гранично ясно. Олена вагітна? Від кого? Що це вона з тобою так мило цвірінькає?

- Запитань дуже багато, але головного серед них немає. Тебе ж Вітя цікавить? – скептично хмикнув чоловік.

Віра вперто підняла підборіддя.

– Все, що мене цікавить, я озвучила.

Сашко задумливо придивився до старої знайомої, оцінюючи її можливу участь.

- Припустимо, що дитина моя. Тоді що?

- Тоді б вона не тікала, - пирхнула Віра.

- По собі міряєш, - відмахнувся чоловік, засмучений банальністю її мислення. - Що ти про неї знаєш взагалі? - Дещо агресивно поцікавився він.

- Ми вчилися разом, - спантеличено пробурмотіла вона. - Але вона нікого особливо не посвячувала у своє життя. Власне взагалі нікого до себе не підпускала.

- Вір, не ображайся, але тоді ти й не зрозумієш нічого. А я не можу розповісти тобі не свою таємницю.

- З якого часу ти став таким педантичним? - недовірливо примружилася Віра. - Ви всіх баб своїх зі мною чи при мені обговорювали. Я вас обох, як облуплених, знаю.

- Це ти, звісно, перебільшила. Але дякую, врахуємо і виправимося. А тепер ось що... Я не можу довірити тобі таємницю Олени, якій довелося пройти через справжнє пекло на землі, але свій маленький секрет, мабуть, розкрию. Ми можемо бути корисні один одному, - блиснули білі зуби в хитрій посмішці.

Віра насторожено придивилася до чоловіка, який раптом здався їй зовсім незнайомим. Напружено випросталася, все ще не випускаючи з рук посуд.

- Відповідай, тільки чесно, на одне запитання. Я не помилився? Ти кохаєш Вітю?

- Це два питання, - фиркнула дівчина, але миттєво взяла себе в руки, варто було їй побачити в очах льотчика недобрий вогонь.

Обережно кивнула, не зводячи з нього очей, ніби боялася, що наступної миті він кинеться на неї, а вона виставить перед собою піднос, як безглузду броню. Від чого їй захищатися?

- Прекрасно. Виходить, я не помилився. Тоді слухай мене і не перебивай...

Він подався трохи вперед, знижуючи голос. У цей момент заграв рингтон про льотчиків, що вперше здався йому занадто гучним і недоречним. Поглянув на дисплей і розплився в задоволеній усмішці.

Дав знак Вірі мовчати, приклавши вказівний палець до губ.

- Привіт, друг! – весело привітав він.

Дівчина здригнулася, відразу зрозумівши, хто дзвонить. По шкірі пронеслися мурашки від думки, що осінила. Весь цей час Вітя був живий, а Сашко знав про це!

Олександр увімкнув гучний зв'язок і поклав телефон на середину столу.

- Як успіхи в одужанні? – дбайливим тоном поцікавився він.

Дивився чоловік в цю мить на Віру так, наче був удавом-гипнотизером.

- Та ніяк, - досить бадьоро пробурчав Віктор. - Кажуть, що протримають у шпиталі ще кілька тижнів. І то! Якщо буду добре поводитися, - чоловік невдоволено пирхнув. – Ви там як?

– А що ми? Жодних серйозних завдань, одна плинність. Нудно навіть, - чоловік і справді виглядав нудьгуючим, розглядаючи свої ретельно відполіровані нігті.

- Я зате за всіх повеселився, - беззлобно реготав Вітя і різко замовк на секунду. – Ти зробив те, що я просив?

Сашко підняв одну брову, ніби не розумів, про що йдеться, а співрозмовник міг бачити його міміку.

- Ти про Олену?

- Звичайно, про неї, - сердито відповів друг. - То ти сказав їй?

– Не розумію, чому це не можеш зробити ти сам?

- Я ж тобі вже казав! Листок з її мейлом був у нагрудній кишені форми. Весь одяг постраждав до невпізнання. Я не маю з нею зв'язку.

- Віра теж, - диявольськи посміхаючись, вимовив Сашко, відправляючи дівчині промовистий погляд.

Та відкрила рота в беззвучному вигуку здивування, прикривши його долонею. Відпущений з одного боку металевий піднос брязнув.

- Що там у тебе? Ти не один? - стрепенувся Віктор.

- Нормально. Я просто ложку впустив, - буркнув друг, пригрозивши Вірі кулаком. - Віра намагалася їй писати, але аккаунт чи то видалений, чи недоступний тимчасово. Якщо вона з'явиться, скажу, звісно. А взагалі, повернешся і сам їй розкажеш, як сильно закохався. Давай уже, повертайся. Кажу ж, без тебе туга смертна, старий! Госпіталь хоч далеко від місця подій?

- Далеко, - засмучено відповів Віктор. - І паритись мені тут ще довго. А так хочеться якнайшвидше обійняти її... та й не тільки. Гаразд, довго говорити не можу. Дзвони. Бувай.

- Обов'язково, - запевнив друг. - Тримайся. Чекаємо на тебе додому.