Глава 2

День не задався ще з ранку. Переплутавши капці, Олена спіткнулася, встаючи з ліжка, і мало не вдарилася об тумбочку. Кавоварка теж раптово вирішила зламатися. Що ж, у кожного свої плани життя. Вона не засмучуватиметься через такі побутові дрібниці.

Але з джезви гіркий напій розповзся по всій плиті - відвикла наглядати за кавою під час приготування, відволіклася на повідомлення, що прийшло в месенджер.

Віра: "Красавчик підкорений і шукає тебе. Як ти це зробила?"

Олена: "Не ставила собі таку мету".

Дівчина роздратовано повела плечима. Бісить такий підхід. Чи то здобич, чи трофей, щоб його ловити та завойовувати? Коли світ так здригнувся, що впав на голову і вдарився так, що тепер жінки вполювали на чоловіків, домагалися їх уваги за будь-яку ціну, утримували їх, аби тільки не бути одній? Деякі навіть і освідчувалися та що... Заміж кликали? Виглядає, як благають одружитися з ними. Чи воно варте тоді уваги взагалі? Адже як любить та не освідчується, то й в інших питаннях проявить себе як несмілива, боягузлива людина. Заміж - то ж бути за своїм чоловіком, як за міцною стіною, яка не відокремлює від оточуючого, але захищає від будь-якої загрози. Аби вона, в побутовому тилу, зробила все можливе, щоб та стіна накріпко стояла перед усіма вітрами й штормами. А так що ж виходить? Вона й опора, й сама фортеця. Олена здригнулся від цих думок. Та ще перспективка!

Коли вона шукала відповідного кандидата, вибір не випадково впав на запеклого гульвісу з репутацією чоловіка на одну ніч. Втім, однією, здається, не обійтись.

Для неї було важливо, що клуб закритий, потрапити туди непросто. А льотчики, для яких і створено клуб, регулярно проходять медичні огляди. Так, екземпляр однозначно підходящий. І так вдало склалося, що барменом працює її колишня однокурсниця. Добре, що вона потрапила їй на очі, коли вже зовсім зневірилися у своїй ідеї.

Менеджером з продажу та явно не стала після навчання, на відміну від Олени, яка сумлінно і успішно працювала у великій компанії. Але Віру, напевно, все влаштовувало. Адже вона там відразу після вишу і до тепер.

"Прийом такий?" - відразу запитала знайома, прикріпивши до повідомлення підморгуючий смайлик.

Олена замислилась. Їй зрозуміло, навіщо добірний пес знадобився. Підбирала ретельно. Але що ж так усі зациклюються на красунчиках, свідомо знаючи, що ті одноночники? Шукають всередині прекрасних принців?

"Що питав?" - Уточнила дівчина, навмисно проігнорувавши питання співрозмовниці.

Якийсь час месенджер мовчав. Мабуть, образилася. Так зазвичай і буває, коли потрапиш в ціль і торкнешся найболючішого.

Але коли вона вже зібралася написати щось, що пом'якшує різкий тон, смартфон знову пилікнув сповіщенням.

Відставивши каву і кинувши ганчірку, якою безрезультатно відтирала каву, що втікла, в раковину, плюхнулася на стілець.

"Як звуть, як знайти".

Олена хмикнула. Лаконічно. Отже, все-таки образилася. Нічого, принесе їй щось смачне, сум і забудеться.

"Я обіцяла запитати, чи ти готова знову зустрітися. Що скажеш?"

Олена коротко відповіла: "Так. Сьогодні о 20:00" та відключила wi-fi. Якщо йому цей час не підійде, то просто не доля. Знайде інше рішення.

Вона дуже намагалася здаватися собі холоднокровною, але виходило не дуже вдало. Аж надто важлива кінцева мета.

Ретельно приховуваний мандраж не залишав Олену аж до 19:59, коли вона ступила на поріг клубу, зробила глибокий вдих, збираючись з духом, і плавною ходою попрямувала до барної стійки, де на неї вже чекав герой-коханець Віктор. Вона його ім'я дізналася заздалегідь.

Дівчина наблизилася впритул, легко злетіла на високий барний стілець, закинувши ногу на ногу, подивилася прямо йому в очі. Вабно, але не благаюче. Він їй потрібний. Але й себе не під парканом знайшла.

Чоловік проковтнув грудку, що раптом підступила до горла. Розгублено глянув на неї. Здається, він опинився у такій ситуації вперше. Буде і йому цінним уроком, хмикнула вона.

- Віктор, - раптом охриплим голосом представився чоловік.

Вона кивнула і коротко відповіла:

- Знаю. Олена.

Мовчання затягувалося. Віра перекладала з одного на іншу відверто заінтригований погляд. Те, що відбувалося, здавалося їй вищим пілотажем спокуси, і вона потай заздрила молодим людям. Особливо Олені.

- Розкажеш про себе трохи? – він першим не витримав тиші.

Оленка трохи спохмурніла, не розуміючи, яку гру затіяв гульвіса. Навіщо йому подробиці її життя? Чи не вистачить  йому імені? Раніше ж не замислювався. Їй це підходить.

- Ні, - прямо відповіла дівчина.

Він здивовано скинув брови.

Олена ж м'яко і тихо зісковзнула зі стільця, опинившись гранично близько до нього.

– Але можу показати, – тихо додала дівчина.

Вітя не відривав голодного погляду від красуні, що стояла перед ним, у хвилюванні облизав пересохлі губи, подався вперед.

- Чому так? - спитав і не впізнав свого схвильованого голосу.

Не можна давати жінці стільки влади над собою. Але вона дивовижна, впевнена в собі, пристрасна і здається абсолютно байдужою до нього. Він має розгадати цю загадку. Навіщось же вона погодилася зустрітися знову. Виходить, не так вже й байдужа до нього. Напевно, вдає, щоб більше привернути до себе увагу. Та куди вже більше? Він дивився на неї, та не міг відірвати погляд від дивно магнетичної жінки.