Глава 22

Єва                       

- Він такий крихітний. - промовляє сестра до мене, коли я тримаю на руках свого маленького сина.     

Нарешті ми зустрілися з моїм малюком. Це дуже хвилююче і так відповідально. Вчора у мене почалися пологи і ми одразу з Стасом приїхали до лікарні. Все пройшло чудово та пологи не були складними, але адаптуватися поки що не можу.       

- Так. Я вже так його люблю. Мій синочок найкращий. - розглядаю його обличчя та помічаю явну схожість з його біологічним батьком.     

- Вже придумали ім'я для мого племінника? - сідає поруч на лікарняне ліжко біля мене.     

- Довго думала над цим, але вже точно визначилась. Ярослав, гадаю це ім'я тобі дуже підходить. - кажу до сина та милуюсь пухкими щічками.     

- Це ж чудово. А де твій чоловік? Я розумію, що він не батько дитини, але ж тепер ви сім'я і має бути поруч з тобою. А мені здавалося, що він відповідальний та розуміє тебе.      

- Так і є, він був зі мною, але Поліно у нього є робота і не може постійно бути тут. - посміхаюсь до свого малюка та не можу намилуватися ним. Він такий чудовий, досі не усвідомлюю, що я стала мамою найпрекраснішого синочка на світі. Ніколи не знала наскільки це хвилююче та прекрасно. - Ти сама приїхала, чи з батьками? Сьогодні телефонували та попереджали, що приїдуть.     

- Вони зараз прийдуть. Хочуть поскоріше побачити свого онука. Скажи, а він приходив сюди? Кирило взагалі знає про те, що в нього народився син? - тихим голосом запитує, боїться моєї реакції.     

- Я йому нічого не казала. Довіряти не зможу більше сказаним ним словами, в нього був шанс бачитися з дитиною, але він вирішив зробити все по іншому. Це був його усвідомлений вибір.      

- Ти звісно права, але він має знати. А що ти скажеш Ярославу? Це зараз він маленький та нічого не розуміє, але він буде дорослішати і почне запитувати про свого батька. - впевнено дивиться на мене сестра.      

- Скажу правду. У мене не буде іншого вибору. Все так заплутано і як розплутати це все зовсім не знаю. Єдине, що хвилює мене зараз - це мій син і я буду робити все, щоб він був щасливий.      

- Добре, я прийму будь-який твій вибір. А можна мені взяти його на руки? - заглядає в мої очі. - Я обіцяю буду тримати дуже обережно.     

- Так, звичайно.     

Дивлюсь на свою молодшу сестру, яка захопливо дивиться на малюка. В цей час в лікарняну палату заходить мама з татом, підходять до власного онука та ніжно споглядають за тим, як морщиться обличчя у малюка.     

- Мамо, це так смачно. Твій бульйон просто неймовірний, - смакую свіжо приготовлений суп, - давно я не коштувала твоєї їжі.      

- Доню, я рада, що тобі подобається. Ти як себе почуваєш після пологів? Нічого не болить? - підходить ближче до мене та торкається мого плеча.     

- Все добре. Вже чекаю виписки, побачите підготовлену вже дитячу, як я все оформила. І також я хотіла б нарешті познайомити з своїм чоловіком. - дивлюсь на батьків, в їхніх очах помічаю радість.      

Дізнавшись, що я вийшла заміж вони спочатку злились, що я їх не попередила, але потім зрозуміли мене та прийняли моє рішення.     

Батьки завжди підтримують мене та допомагають з самого дитинства, але я вже достатньо доросла і всі свої проблеми маю вирішувати самостійно, саме тому не хотіла розповідати про справжню причину мого одруження.     

Та і про те, що у мене хотіли відібрати сина також.    

Мої батьки з сестрою ще годину були у мене та вже мали їхати по своїх справах, одразу починаю годувати свого синочка, вкладаю малюка спати і сама також лягаю на лікарняне ліжко.     

Відповідаю на вітання з народженням сина в телефоні і чую скрип двері, повертаюсь в той бік та помічаю знайомі очі. Він все-таки дізнався і прийшов. Я на це зовсім не очікувала та не була готова.       

- Привіт, можна зайти? - тихо запитує Кирило у мене не відводячи очей від дитячого ліжка. Киваю йому в знак згоди і він обережно зачиняє двері. Підходить ближче до мене та підносить пакет з продуктами, вручає квіти мені в руки. - Не знав, що тобі можна зараз їсти, але спитав поради у колеги, ти подивись там, що тобі підходить.   

- Дякую. Для чого ти прийшов? - не стримуюсь та одразу запитую у нього. - Ми з тобою вже говорили про це та здається я тобі вже казала, щоб до мого сина ти не підходив і близько. Я не дозволю тобі відібрати мого сина, сподіваюсь тепер ти це зрозумієш.    

- В тому і проблема, що це ти вирішила, а не моє власне рішення. Я хочу бачити свого сина, виховувати його і брати участь в житті своєї дитини. Нашому синові потрібен батько і ти не можеш цьому противостояти.  

- Не смій казати, що я просто сама це вирішила, ти своїми діями лише допоміг мені прийняти рішення. Краще буде, якщо ти сам зрозумієш те, що після твоїх вчинків я не зможу тобі довіряти малюка. Кожного разу буду думати, що ти хочеш забрати мою дитину.     

- Пробач мене, я дійсно дуже завинив перед тобою, але я хочу все виправити. Я кохаю тебе. І не припиняв цього робити. Завжди був лише твій. - підходить ближче до мене та торкається моєї долоні, затискає її та підносить до свого обличчя, коротко та ніжно цілує.