Глава 20

Єва 

- Тобто пологи будуть зовсім скоро? - зручніше вміщаюсь на стільчику навпроти лікаря, яка веде мою вагітність. 

- Так, незабаром побачите вашого малюка. Доречі, ви вирішили стосовно партнерських пологів? З вами буде хтось поруч, чи ні? Якщо так, то скажіть мені саме зараз, бо потрібно здати певні аналізи та підготувати партнера. - друкує в комп'ютері інформацію про мій прийом та чекає від мене відповіді. 

- Партнерських пологів не буде, в інтернеті прочитала багато інформації, що це може зіпсувати мої стосунки з чоловіком. Краще я буду сама. - брешу їй, не розповідати же їй, що батько дитини відмовився від нього, а чоловіка лише на паперах не хочу в це втягувати. 

 - Бувають такі випадки звичайно, але коли поруч з вами близька людина буде легше. Підтримка та допомога дуже важлива, але все-таки вибір за вами. - переводить погляд в мій бік. 

- Так, я все вирішила. Дякую вам за прийом. - підводжусь зі стільця та покидаю кабінет. 

Підходжу до кулера та наливаю в склянку звичайної води, сідаю поруч та беру до рук телефон. Набираю номер Стаса, він одразу відповідає на дзвінок, просив після огляду подзвонити до нього. Інколи навіть можна подумати, що це його рідній син, постійно піклується про малюка, зробив дитячу кімнату та закупив все необхідне для немовля. Це так дивно і незвично, що навіть трохи лякає. 

- Не потрібно за мною приїзжати, впораюсь самостійно та все зі мною буде гаразд. Не хвилюйся. Ти краще розкажи мені, що там на роботі? 

- Все чудово, моя помічниця вже переглянула твої проекти і ознайомилася з роботою. Єво, твій декрет мав початися ще раніше, чи ти хотіла народжувати на роботі? - одразу застерігає мене. Саме він наполягав на тому, щоб я припинила ходити на роботу. 

- Стас, я і сама про це знаю, але звикла до цього місця. Та й без роботи якось незвично. Гадаю з народженням дитини про роботу припиню думати. 

- Тобі ніхто не забороняє сюди приїзжати, але не навантажувати себе. Домовилися? - чекає на мою відповідь. 

- Угу. - тихо відказую йому. 

- Їдь додому та відпочивай, доречі я вже замовив їжу на вечерю, тому нічого не готуй. Все приготують корисне і на вищому рівні. Тобі зараз краще більше відпочивати та готуватися до пологів. - повторює настанови від лікарів. 

Як можна бути таким ідеальним? Стас робить все для мене, кожного разу піклується, всі обов'язки побуту взяв на себе. Не тисне на мене та повільно чекає моєї взаємності. Боюсь лише цього не станеться. Він чудовий чоловік з безліччю плюсів, але не відчуваю я до нього потягу, як до чоловіка. Можливо друг, так. Його дотики не викликають тремтіння, погляд не змушує моє серце битися частіше, а розмови більше дружні, ніж для чоловіка і дружини. 

Та блін. Цінувати б такого чоловіка, яких не так часто можна зустріти, але нічого не виникає до нього. Лише себе відчуваю пригніченою, ніби використовую чоловіка, який має до мене почуття. 

- Дякую звичайно, але навіщо? Цілими днями майже вдома сиджу, тому можу приготувати сама, хоча б відволіклася трохи та зайняла декілька годин. - не вгамовуюсь.  

- Запропоную тобі варіант. Ти ж любиш готувати десерти, ось його я не замовляв. А я їх дуже сильно люблю. - при згадці десертів одразу пригадую своє кафе. Я обов'язково його відновлю та зроблю кращим, ніж було раніше. 

- А знаєш це неймовірна ідея, давно вже не пекла смачненького. Тоді чекатиму тебе вдома. Бувай. 

- Цілую. Єво, ти робиш мене щасливим. Дуже. 

На цих словах він кидає слухавку, навіть не дослухавши моїх. Не впевнена, що змогла б відповісти, тому думаю він і кинув слухавку. Боявся у відповідь отримати тишу. 

- Єво, - знайомий голос лунає збоку, давно ми не бачилися. Думала він змирився після новини про моє одруження з Стасом та навіть припинив намагатися відібрати мого сина. - нарешті зміг побачити тебе. Насправді, я дуже радий. - оглядає мій живіт, який я гладжу долонею. 

- Не скажу, що це взаємно. - відходжу від нього. 

- Твоє одруження зі Стасом було помилкою, я ж просив почекати тебе місяць. І все налагодилося. - його заява викликає лише обурення та показувати цього не збираюсь. 

- Ти хотів за цей місяць забрати мою дитину, по твоєму я мала чекати цього. Поки ти за ці дні зробиш все для цього. Ні так не буде. 

- Все зовсім не так, як ти думаєш. Це складно та скоро я вирішу проблеми. Обіцяю тобі нарешті розповісти правду, чому я так вчиняв. Ти розведешся з ним і ми зможемо бути знову разом, впевнений ти ще кохаєш мене. 

- Знову пусті балачки, не вірю жодному слову. - розвертаюсь від нього та йду в сторону вихода. 

Зробивши декілька кроків в мою спину долинає фраза, що змушує мене зупинитися. 

- Ми з Христиною в процесі розлучення. По моїй ініціативі. Давно хотів це зробити. - розвертаюсь і дивлюсь на його обличчя. Знову бреше? Для чого цього разу? 

- Що кохання пройшло? - їдко кидаю до нього. 

- Його і не було. - коротко відповідає. 

Чому відчуття, ніби варто знімати лапшу з своїх вух? 

- Твій вибір. Та скажу тобі одне. Навіть, якщо це правда і ти розлучаєшся, то це ніяк не пов'язано з моїм шлюбом. Бо розлучатися зі Стасом я не планую. - підходжу до дверей, щоб вийти.