Глава 10

Єва

- Я вже тут. - підходжу до столика та миттєво помічаю свого начальника. Поки що, окрім нього більше нікого немає. - Бачу, що все-таки я встигла приїхати раніше важливих гостей. - посміхаюсь та присідаю навпроти. 

- Всі важливі гості вже тут. - каже до мене та наливає в склянку звичайну воду. 

- Тобто? - мабуть мені здалося, але тільки що він назвав саме мене важливою гістю. Щось я нічого не розумію.

- Було б чудово, якби ти сіла поруч зі мною. - ігнорує моє запитання та коротко додає, але я не підводжусь і продовжую сидіти на місці, навіть не поворохнувшись.

- Чому? - здається його слова похитнули мою свідомість і я продовжую задавати ці безглузді запитання. 

Раніше не помічала особливого ставлення до себе. Це після того, як я допомогла йому він намагається зблизитися зі мною? Не приховую той факт, що чоловік привабливий та здається не погана людина, але зараз мені точно не до цього.

Єдине, я точно знаю, що хочу залишитися на цій робота та не проґавити посаду, залишитися без заробітку я точно не можу собі дозволити.

- Ну... - окидає поглядом мій зовнішній вигляд, хоча я і швидко збиралася, але підібрала гарну сукню, що гармонійно підходила для важливої зустрічі. - Хочу, щоб ти сиділа ближче до мене, ніж до...

- Що? - єдине, що встигаю запитати, коли збоку лунають голоси. Один мені здається дуже знайомим.

- Ну нарешті ви приїхали. - начальник підводиться та вітається з гостями, я продовжую сидіти на місці та навіть боюсь повернутися в той бік і зустрітися поглядом з до болі знайомими мені очима. 

- А це хто? - твердий жіночий голос лунає по закладу, відчуваю як вони пропалюють мою спину. Діватися мені нікуди та страх сковує мене та забороняє зробити цей крок.

- Єво, йди сюди. - м'який голос Стаса Ігоровича звертається до мене. Та й взагалі, що це зі мною? Потрібно брати себе в руки, як не крути, але зустрічей з ним завжди уникати не вийде.

Повертаюсь в їхній бік та одразу натикаюсь на здивований погляд Кирила та його вже законної дружини.

Хоча ми не знайомі з нею та гадаю вона знає, хто я така, бо добряче насолити вона мені вже встигла. 

Не важко було здогадатися, хто причетний до пожежі в кафе, саме через це я залишилась без улюбленої роботи та заробітку. 

Найбільше боляче, що ця справа була для мене чимось більшим. 

- Доброго вечора. - підходжу до них, вітаюсь та намагаюсь тримати себе в руках, ніби те, що відбувається зараз ніяк мене не хвилює.

- Ну що ж, ходімо присядемо. - кидає погляд на мене, він хоче, щоб я сіла поруч біля нього. 

Поки ми йдемо до столика відчуваю погляд знайомих мені очей, він роздратований та злий, нервово стискає кулаки.

- Мені звичайно приємно з вами познайомитися. - каже дівчина до мене, вона зараз лукавить, бо я їй зовсім не подобаюсь. 

- Мені теж. 

- Доречі, мене звуть Христина. Не представилась, бо не очікувала тут побачити вас. Не розумію одного, що ви тут робите? - задає це питання, на яке я сама відповіді не знаю.

Атмосфера одразу стає напруженою, мені тут зовсім неприємно знаходитись, та навіть причину своєї присутності тут пояснити не можу. 

Мені здавалося, що це буде робоча зустріч з клієнтами, але по настрою Христини зрозуміло, що це зовсім не так. 

Одразу переводжу погляд на свого начальника, чекаю відповіді від нього, бо мене це питання теж цікавить.

- Христина, ну чому ти так різко висловлюєшся, вона зі мною, тому і знаходиться тут. - різко кидаю на нього злісний погляд, Кирило мовчки спостерігає за всім та зрозуміло лише одне, це його зовсім не влаштовує. 

- Братику, ти що серйозно? - посміхається та відпиває з келиха біле вино. 

На мить дивуюсь, виявляється ось чому це дуже важливі гості, вони не просто знайомі, а рідні брат і сестра. 

- Ви що разом? - запитує вже Кирило, що весь цей час мовчав. 

Його погляд грізний та суворий, він не приховує своєї злісті та постійно дивиться на мене очікуючи роз'яснення.

Та навіщо все це? 

Він одружений на іншій, а я можу бути з ким сама захочу, бо ми більше не разом, крапку в наших стосунках поставив саме він. І якщо я захочу бути з кимось іншим, то його це немає стосуватися ніяк. Від цього всього у мене починає боліти голова, тому сподіваюсь надовго я тут не затримаюсь.

- Ні, я лише працюю у Стаса Ігоровича керівником закладу та нас об'єднують лише робочі моменти. Сподіваюсь відповіла вам всім на запитання. - звертаюсь до дівчини та Кирила, їй це зовсім не подобається, а хлопець після моїх слів явно заспокоївся.

- Так, це чиста правда. Я запросив Єву сьогодні до нас, бо вона дуже допомогла мені сьогодні в одному питанні та я хотів їй віддячити смачною вечерею. Тому і подумав, що чудовою ідеєю було б, якби вона приєдналася до нас, мені без неї було б з вами самотньо. 

Сказані ним слова мене чіпляють за живе, я ще не встигла зрозуміти, який він насправді. Та по його словам зрозуміло, що за цими словами він щось приховує, у нього все не так солодко, як мені здавалося. За цим всім прихований біль та самотність і я його чудово розумію.