Глава 9

Єва

- Я не хотіла цим вчинком ніяк заподіяти шкоди тобі, а навпаки, думала помирити вас, я ж бачу, як тобі погано без нього.

- Поліно...

- Ти хочеш його уваги та підтримки, проте сама цього не визнаєш. - сідає за стіл та починає їсти приготовлену мною вечерю. 

- Тобі потрібно зараз навчатися і не думати про особисте життя інших людей, тим паче ти скоро закінчуєш школу і тебе чекають важливі екзамени та вступ до університету.

- Ну ні, тільки не починай, говорити про це, не хочу. - заперечує сестра.

- Займись навчанням, а зі всім іншим я розберусь самостійно. Гаразд? - наливаю їй в склянку свіжовичавлений сік, присідаю навпроти, вона стає дорослою та мені досі хочеться піклуватися про неї, як про маленьку дитину. 

- Мені зараз не до навчання, бо життя йде просто шкереберть. - на її очах починають різко виднітися сльози.

- Чому? У тебе щось сталося? - зі своїми проблемами зовсім не звертала увагу на пригнічений стан молодшої сестри, за що зараз соромно.

- Та все не так, - імпульсивно видає вона, здається її щось сильно тривожить, - планів на майбутнє ніяких немає, професію собі обрати не можу, на таку розчавлену тебе дивитись не можу. Та й взагалі не хочу говорити про це. 

- Причина твоїх сліз ж зовсім інша? - відповіді не потрібно, все читається одразу в її очах, все перечислене нею тут зовсім ні до чого. 

- Казала тобі, що ніколи не закохаюсь та взагалі вважала, що кохання не існує, одна лише прив'язаність людей одне до одного та сама вляпалась в це.

- Щось змінилося? - вже здогадуюсь про що піде мова.

- Так, це сталося і мені боляче, бо він не звертає ніякої уваги на мене, його цікавить зовсім інша дівчина. А мені дуже неприємно, я не знаю, що робити з цим відчуттям всередині. - переміщує руку до власного серця. 

- Полінко, те що ти відчуваєш насправді прекрасно, особливо перше кохання, але не завжди так буває, що нас кохають ті, що подобаються нам. - намагаюсь підтримати сестру.

- Мабуть нам двом не пощастило в коханні. - коротко додає та знизує плечима, сестра виглядає розчавленою, її почуття можна зрозуміти.

- Ти не хочеш зі мною поділитися переживаннями? Стане легше від цього. Повір. - запевняю її.

- Обов'язково, тільки не зараз, мені потрібно розібратися зі всім і я все тобі розповім. - підводиться зі стільця та налітає з обіймами. - Не хочу про це зараз говорити, тільки не ображайся. Гаразд?

- Розумію тебе, лише не нароби дурниць та завжди розраховуй на мою підтримку. - гладжу по голові та заглядаю в її очі, що досі мокрі від сліз.

- Не обіцяю, але буду намагатися. - видає смішок.

- Можу я у тебе дещо запитати? - сестра киває головою в знак згоди. - Чому ти цілий тиждень уникала мене? Невже, боялася? 

- Ні, весь час думала, що вчинила правильно, поки не побачила їхні весільні фотографії у мережі, тоді мене осенило, яку помилку я зробила, сподіваючись, що новина про вагітність змінить його думку.

Вчора переглядаючи соціальні мережі також наткнулася на свого колишнього хлопця в обіймах іншої дівчини, як я зрозуміла по знімках вчора вони одружилися. Не дивно, що чоловік прийняв рішення та припинив мене більше докучати.

Принаймні цей тиждень він не цікавився мною взагалі.

- Також бачила. - коротко додаю. - Як ти вже зрозуміла, для нього це нічого не означає, тому твої надії були марними. Сподіваюсь ти більше не будеш так вчиняти. - сестра киває та не сперечається, вона дійсно не хотіла зробити щось погане, в її діях була лише підтримка мене. 

Рішення Кирила я прийняла та змирилась, не зважаючи на те наскільки це боляче я сприйняла це, як відмову від нашої дитини, він нею навіть не цікавиться.

Так. Я чомусь була впевнена, що хоч ми і не разом з ним та він буде зацікавлений у батьківстві, але це не так. Я б дозволила йому бачитися з ним, бо він має на це всі права, але як виявилося його це не цікавить. 

Йому просто байдуже.

Від цього розуміння до горла підкочує нудота, ніжно погладжую живіт, щоб запевнити ця дитина дуже важлива і вона потрібна мені, малюк не винний, що його батько не вміє брати відповідальності за свої вчинки. 

- Чекала від нього іншої реакції та він вчинив, як справжній покидьок, але нічого ми впораємося. Хочеш, я буду допомагати тобі з дитиною? Буду найкращою тіткою на світі, це я тобі обіцяю. - щиро посміхається, від чого на моєму обличчі нарешті з’являється посмішка. 

- Ти сама це сказала, тому не відвертешся тепер, мабуть ти помітила, але тебе за язик ніхто не тягнув, я запам'ятала. 

- А ти вже знаєш, хто буде? Хлопчик? Дівчинка?

- Поки ні, але незабаром можна буде дізнатися. 

- Можна я піду з тобою? - з надією запитує, як я можу їй відмовити, коли вона дивиться на мене такими очима?

- Якщо хочеш, то ходімо. Чому я маю бути проти? Навпаки, мені буде так простіше, бо бути там самій зовсім незручно.

Нас відволікає звук надісланого повідомлення на мій телефон, розблоковую його та помічаю сповіщення від знайомого номера. Це мій начальник. Цікаво, що йому потрібно в поза робочий час?