Єва
- Вітаю з вагітністю, термін приблизно п'ять тижнів. Вам потрібно буде стати на облік на десятому-дванадцятому тижні, зробити це варто на першому триместрі, щоб запобігти більшість ризиків. - каже лікар до мене, а мене вже переповнюють радісні емоції.
Уявляю вже реакцію коханого на цю новину, ми часто з ним говорили про спільну дитину та планували її, хоч і не так швидко, як все у нас вийшло. На радощах не помічаю, як швидко приїжджаю на машині до нас додому.
- Коханий, у мене для тебе є чудова новина. – радісна заходжу до квартири та помічаю похмурий погляд майбутнього нареченого.
- Нам варто серйозно поговорити. – від його грізного голосу по тілу йдуть мурахи, холодні очі дивляться впритул та байдуже розглядають зверху донизу. Що відбувається?
- Щось сталося? - він ніколи не дивився так відчужено на мене, як на просто порожнє місце.
- Я кохаю іншу жінку та незабаром у нас весілля…- почуте змушує ноги підкоситися, а на очах з’являються сльози.
Такої відповіді навіть не очікувала, сьогодні ж мав бути найкращий день нашого життя, уявляла його щастя від новини, що ми станемо батьками. А зараз він своїми словами знищую мене та мої почуття, наші відносини були чудовими. Що йому не вистачало?
Розглядаю його та не впізнаю, це зовсім чужа людина, холодний, жорстокий та байдужий. Не мій коханий, це зовсім інша людина.
- Такого бути не може… - ледве вимовляю до нього та тягнусь руками до свого ще плаского живота, сьогодні я мала розповісти йому чудову новину та чекала зовсім іншого.
- Мені набридло обманювати тебе. - в його руках сумка з зібраними речами, він стискає її та тільки зараз приходить усвідомлення ситуації.
- У нас все ж було чудово, - з очей капають сльози, хапаюсь за його руку. - Ти обіцяв завжди бути поруч... Будеш кохати все життя та ніколи не відпустиш. Невже ці слова не мали жодного значення?
- Значить збрехав. - з легкістю вимовляє до мене та висмикує свою руку з моєї долоні, душа скрипить від болю, все тіло тремтить та в області грудей починає нестерпно пекти, мені хочеться кричати та плакати. Благати його сказати, що цей безглуздий жарт вдався та цього достатньо, але він продовжує бити своїми словами.
- Як ти міг? - охоплюю себе двома руками та відходжу від нього подалі. Цю людину я геть не знаю, як виявилося і мені страшно.
- Ось в цьому і проблема, ти надто наївна, ти правда вірила, що ми завжди будемо разом? Тобі варто усвідомити жорстокість цього світу і те, що не завжди все залежить від нас. - простягаю руку до мене, від чого я мимоволі сіпаюсь, вкладає мені в руки ключі та затискає їх. Він більше не хочу мати щось спільне зі мною та цією квартирою. - Забирай їх, вони мені більше не потрібні, як і ти.
Розвертається спиною до мене та виходить з нашої квартири, лише зараз мене прориває на сльози. Його вчинок просто розтрощив мої надії, він зробив мені нестерпно боляче. Так, як ніхто не робив.
Погляд кидається на обручальну обручку на пальці, він зробив мені пропозицію декілька місяців тому. Навіщо тоді це все було? Якщо не кохав мене, то до чого було робити пропозицію одружитися. Це дуже жорстоко та несправедливо. Я зовсім цього не заслужила.
Дивлюсь в той бік, де чоловік вийшов та повільно сповзаю по стінці. Він був один з найближчих та найрідніших мені людей, ми почали зустрічатися ще коли були студентами та клялись у вічному коханні. Та здається клятви були пустими, як і всі його слова до мене.
***
Нова історія на Букнет. Нагадую про зірочки(вподобайки), які мотивують автора писати частіше і коментарі. Далі - цікавіше.
#517 в Молодіжна проза
#4055 в Любовні романи
#1873 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 23.07.2023