Розділ II Моторошна знахідка. Слідство розпочато

Наступного дня після приїзду в мандрівників була запланована прогулянка красивими місцями, яких тут було безліч, тому о 9 ранку всі вже сиділи на кухні, п’ючи чай 🍵 та каву ☕ з круасанами🥐🥐🥐. Тільки Свят віддав перевагу сендвічам зі свининою, сказавши, що він, немов лев, - не може без м'яса. Поснідавши, хлопці та дівчата пішли до себе перевдягатись. Одягнувши яскравий бірюзовий лижний костюм та білу шапочку, Вероніка зайшла за Стефою, щоб разом спуститись вниз. Поки Стефанія чепурилась перед дзеркалом, підводячи гарні пухкі губки червоною помадою, Ніка обережно запитала:

- Стефо, ти вже готова знову розпочати  нові стосунки?

- Готуюся готуватися, - віджартувалась та.- Є такий вислів.

- Ну, ти як завжди!- обурилась Ніка.- Я ж серйозно питаю.

- Якщо серйозно, то ще ні,- промовила Стефанія.- А чому ти запитуєш?- трохи напружилась дівчина, дивлячись на подружку, яка відбивалась в дзеркалі, гарними блакитними очима. Слід зазначити, вони іноді набували бірюзового відтінку, коли дівчина гнівалась чи хвилювалась. Ось як зараз.

- Та просто помітила, як Свят тобі сьогодні речі допоміг нести.

- І все? От вигадала- банальний жест ввічливості.

- Ну, не знаю, ти б бачила як він на тебе дивиться, коли ти не бачиш,- стояла на своєму Ніка.

- Має очі, то й дивиться,- філософськи запримітила Стефанія.- Все, ходімо, ми спізнюємось!

Після цих слів вона схопила подругу за руку, і вони швидко побігли вниз на перший поверх, де всі їх вже чекали. Дівчата спізнились всього на 7 хвилин, але Лялька так глянула, наче їх чекали всі 50 хвилин, а Свят взагалі без слів показав пальцем на крутий чорний смарт-годинник на руці, дивлячись при цьому суворо в основному на Стефу.

«Ага, бачу як він на мене дивиться, наче вбити хоче. Дійсно, почуття так і пруть з нього, світлі та романтичні. Як же! Як завжди, Ніці щось здалось»,- подумала Стефанія незадоволено, але десь глибоко в душі чомусь відчула розчарування.

Та оскільки дійсно вийшло незручно, то нічого не сказала Святу у відповідь, а просто швидко розвернулась та першою рушила до дверей. Решта компанії наслідувала слідом за красунею-білявкою в червоному лижному костюмі "Columbia". Вийшовши з будинку, туристи рушили в напрямку визначеного вранці маршруту. Сьогодні, не змовляючись, всі п'ятеро туристів одягли лижні костюми та зручне взуття, навіть Аня, що трохи здивувало всіх, бо дівчина просто обожнювала всілякі підбори та танкетки, і ніхто її ніколи не бачив у іншому взутті.

Спочатку мандрівники хотіли погуляти по присілку, а потім спуститись за його межі та пройтись в горах⛰. Сонечко вже трохи пригрівало, тому у всіх швидко піднявся настрій і туристи, весело перемовляючись, фотографували природу та себе коханих на її фоні. Стьопа знімав відео про всіх, щоб потім вони ввечері його подивились, попиваючи глінтвейн. Потім, як завжди, вони мабуть гратимуть в мафію чи крокодила. Стефа своїх друзів знала.

Присілок Буковинка був обперезаний смерековими пралісами🌲🌲. В ньому налічувалось близько 12 хат 🏠, в яких видно було, що хтось мешкає. Було ще дві хати, що стояли занедбані. Одразу було видно, що там вже ніхто не живе. Оселі горян були порозкидані далеченько одна від одної, що хоч бери та дивись у бінокль, щоб побачити свого сусіда.

Здавалось, що присілок знаходився у самому підхмар’ї, тому у туристів виникло таке відчуття ніби небо цілується із землею. Сніг вже майже всюди розтанув, і місцями серед високих смерек, що росли то тут, то там, було видно підсніжники та проліски, які несміливо вилізли з-під землі, радуючи око прехожих. Були тут і сади, які росли преважно біля господ горян.

Бонусом до краси навкруги було те, що в деяких місцях непогано ловив зв’язок, тому всі кинулись дзвонити та писати рідним і друзям, користуючись нагодою. Після цього вони вийшли за межі присілка та пішли далі, повільно спускаючись вниз. 

Через хвилин 10 нога Ляльки раптом наче сама собою поїхала вниз, не допомогла навіть тракторна підошва її черевиків відомого бренду зі «Спортмастера».

- Рятуйте!- встигла крикнути дівчина та покотилась вниз.

Всі від шоку просто завмерли на місці, а потім Слава мужньо кинувся. Ну як кинувся? Намагався швидше спуститись за Анею вниз, щоб її врятувати, молячи Бога, щоб дівчина була жива. Лялька впала в яр, на дні якого протікала невелика річка, вкрита льодом. Ані пощастило, вона не впала в неї, а лежала на березі.  Навкруги ще було багато снігу, що трохи почав танути. Тут було холодно та вогко, і досить глибоко, тому було зрозуміло, що сніг тут не тане навіть влітку.

Коли Слава таки добрався до дівчини, то з полегшенням констатував, що вона жива, але непритомна. До нього вже спустились Свят і Степан, щоб допомогти, дівчата ж залишились зверху. Було видно тільки їх занепокоєні обличчя, що зазирали до яру. Славко підняв кохану та обережно почав підніматись з нею нагору, хлопці ззаду його страхували. Раптом Свят наступив на щось м’яке. Подивившись вниз, він завмер, ошелешено дивлячись на чиюсь тонку руку, що визирала з-під снігу.

- Хлопці, агов!- загукав він хрипким від хвилювання голосом.- Не повірите, але тут ще дехто є. З-під снігу видно чиюсь руку. Я йду до вас!

З цими словами він швидко наскільки це було можливо підійшов до друзів.