Давай зіграємо в кохання, частина 3

ЧАСТИНА 3

— Думаєш, вони розійдуться?

— Через таке? Сумніваюся…

— А мені здається, Анжі його там з вікна зараз викине…

— Оце більше схоже на мою сестру.

Ми з Віком сиділи, перешіптуючись, біля прочинених дверей спальні, та прислухалися до криків у сусідній кімнаті. Ангеліна з Олегом нещодавно повернулися з пляжу, і коли Інеса повідомила їм про приїзд гостей, пішли перевдягатися. І здається Олежик вирішив натягнути саме «мою» сорочку. Наш план спрацював. Зараз його або лінчуватимуть, або викинуть разом із речами.

— Чого ви тут розсілися?

Двері так раптово відчинилися, що я з переляку вхопилася за Віктора, а зверху вниз на нас, підтиснувши губи, поглядала Інеса Всеволодівна. Звідки вона взялася? Нам ж відкривався вид на весь коридор аж до сходів! Чи в них тут, як в Замку Дракули, є потайні ходи в стінах?

Пояснень ми таки оминули, бо за мить в кімнаті Анжі щось розбилося, а дівчина заверещала, що наступними будуть «дві твої барабольки між ногами!». Мама Віка ахнула, затуливши долонею рота, розвернулася та попрямувала просто туди. Ось тепер мені Жабеня справді шкода.

Причинивши двері, ми з Віком одночасно пирснули від сміху.

***

Ввечері до будинку Задорських дійсно прибули гості. І мама зігнала на перший поверх усіх домочадців, щоб з усмішками зустріли сім’ю Служинських. Її не хвилювало ані те, що Анжі все ще не розмовляла з Олегом, ані термінова онлайн нарада Леоніда Тарасовича. Тому всі, причесані та гарно вбрані, вишикувалися перед сходами, наче собаки на виставці, а хатня робітниця Федора Іллівна пішла відчиняти двері. 

Жінка, що першою увійшла до прихожої, була чимось дуже схожа на Інесу Всеволодівну. Світлий костюм, пряма постава, гордо здійняте підборіддя. Тому я дуже здивувалася, побачивши за її спиною мініатюрне створіння в чорному светрі та джинсах, на вигляд років тринадцять. Але зрозуміти, хлопець це чи дівчинка, було неможливо. Лялькове кругле личко, тоненькі брови, але коротко підстрижене світле волосся та масивні кросівки.

Ще більше мене спантеличило, що Інеса звернулася до цього ангелика «Андріанко, як ти виросла!», а у відповідь прозвучало:

— Тітонько Інесо, я – Андрій.

Гм, отакої. У цієї сім’ї навіть друзі не зовсім однозначні…

Інеса Всеволодівна від такої відповіді аж зблідла, бідолашна, та все ж, стараючись тримати на обличчі радісну посмішку, запросила усіх до столу в їдальні.

Коли ми вже зайняли свої місця, Ангеліна, гордовито стріпнувши волоссям, відсунула стілець ліворуч від мене та впевнено всілася поряд. Я лиш спантеличено глянула на Вік, а той підбадьорливо підморгнув. І я всміхнулася. Доволі неоднозначна ситуація. Теперішня дівчина підсідає до колишньої, залишивши Олежика самого, між Андріаною – Андрієм та Леонідом Тарасовичем. Дрібниця, скажете, та це підняло мені настрій до небес.

Згодом, із величезним букетом троянд в руках увійшов чоловік Софії Анатоліївни, а саме так звали подругу мами Віка. А слідом за ним, у пишній рожевій сукенці, застрибала маленька дівчинка. Довге біляве волосся сягало їй майже до колін, і виглядала вона, наче маленький ляльковий ангелик.

— Всім доблого вечора! — серйозно промовила вона, змусивши дорослих розчулено зітхнути.

І, певно помітивши незнайомих їй людей, додала:

— Мене звати Соня, плиємно познайомитись.        

Божечки, це янголя розтопить серце навіть Кощію Безсмертному…

— Ти що, плачеш? — прошепотіли раптом на вухо, і я здригнулася, торкаючись пальцями щоки.

А тоді здивовано глянула на вологу, не розуміючи, звідки вона взялася. Коли тепла рука торкнулася мого коліна під столом, електричний струм від того місця розбігся всім тілом. Наші з Віком погляди зустрілися, і мені раптом так захотілося знову його поцілувати.

Здається, я таки потроху божеволію в цьому домі. А нервовий зрив у мене станеться швидше, ніж у колишнього…

— Вибач, мені треба вийти, — мовила, різко підскакуючи, та ледь не перевернула стільця.

Вичавивши посмішку здивованій Ангеліні, кинулася геть. Легені ніби здавило невидимою рукою, і мені хотілося лиш опинитися надворі, щоб вдихнути свіжого повітря.

***

Вже надворі, прихилившись до ще теплої, нагрітої літнім сонцем, стіни будинку, заплющила очі і глибоко вдихнула. Господи, що я тут взагалі роблю серед усіх цих чужих мені людей? Навіщо поперлася на інший кінець країни, точніше, заради чого? Насолити колишньому, якому начхати на мене і мої почуття? Зробити так, щоб і з Анжі в нього нічого не вийшло? А воно мені треба було, по великому рахунку? І чи не зробила я гірше собі, опинившись там, де мені ніхто не радий? Може, окрім Віка.. Але я вже геть заплуталася в тому, де він справжній, а де ні. Де грає роль мого хлопця, а де каже правду. А що найстрашніше, здається, в мені прокидаються почуття до нього, і вони, дідько, справжні. Камон, у цього хлопця просто неможливо не закохатися, і я мала б це зрозуміти ще при першій зустрічі.

— Ді?

Я очікувала чого завгодно, та тільки не того, що за мною піде Олег. А саме він стояв недалеко від мене, витягаючи з кишені пачку цигарок. Спохмурнівши, я відліпилася від стіни та склала руки на грудях.

— Чого тобі? — войовничо спитала.

Той закотив очі, підкурюючи.

— Знаєш, це було справді неочікувано, побачити тебе тут, в Одесі, — повільно мовив він, видихаючи дим у мій бік. — Не думав, що ти аж настільки відчайдушна. В якомусь сенсі мені це навіть лестить. Стільки зусиль, і заради мене.

Руки самі стиснулися в кулаки. Я мала б здогадатися, що саме зараз він спробує мене розчавити. Бо це цілком у його стилі. Вичікувати момент, коли супротивник морально ослабне, а тоді добити його. Я тільки тепер повністю зрозуміла суть його характеру. Коли я почувалася найменш упевнено, він завжди мене критикував, змушуючи почуватися ще гірше. Сумнівалася, чи гарно виглядаю в новій сукні перед виходом, критикував зачіску чи макіяж.