- II -

Як водиться, після сніданку діти з виховательками дружною юрбою вибігли на добряче просохлий після ночі майданчик перед дитячим садком. Тут і там чулися веселий сміх і вигуки дорослих.

Серйозна білява дівчинка й високий хлопчик з темним волоссям, тримаючись за руки, підійшли до великої пісочниці з дерев'яними бортами.

Ось де вони, я ж казала, забули! Увечері забули!

Дівчинка підняла брудного ведмедика з надірваним вухом, що лежав на піску, і притиснула його до себе.

Теді, Теді, ой біда, як же ти тут, всю ніч, один?!

Хлопчик байдуже переступив розкиданих на піску солдатиків з набору спільних іграшок дитячого садка й сів на край пісочниці поруч із великою фігуркою чорного зубатого дракона.

Я вважаю ...

Почав він і надовго замислився.

Я вважаю, мій дракон його захистив.

Хлопчик щиро посміхнувся, вхопив із землі дракона і, вдаючи політ, побіг навколо пісочниці. Дівчинка заколисувала ведмедика. Діти не звернули уваги на те, що багато однокольорових солдатиків зламані й понівечені, а один і взагалі залишився без голови. Звичайно, хто ж звертатиме увагу на не свої, ще й дитсадкові іграшки.

У тиху годину, коли діти мирно спали, ведмедик, якого відмила й зашила вихователька, а дівчинка поклала біля себе на ліжко, тихо повернув голову та знайшов поглядом хижу пику дракона, якого стискав уві сні чорнявий хлопчик.

Дякую! Мене кличуть Теді! Будемо товаришувати?

Дракон зблиснув яскравим помаранчевим оком.

А мене так і звати –  Дракон! Що ж, подумаю.

Він змовк, розмірковуючи. Минуло трохи більше хвилини, поки Дракон не заговорив знову.

Гаразд, будемо дружити! А не боїшся? Адже ти знаєш, не варто жартувати з драконами!

Зачекав трохи й посміхнувся на всю хижу зубасту пащу.

Так каже мій господар!

Київ. Березень, 2019 рік.