- I -

Присвячується Д., який ще не вміє читати.

Дощ лив, ніби на небі одночасно плакали всі янголи, які тільки є на світі. Пісок під натиском стихії перетворився на в'язке болото, і з кожною хвилиною ступати ставало все важче. Місцями з'явилися калюжі, в яких можна було легко зав'язнути, – й навдивовижу, якщо тільки до коліна, а не до пояса й вище. Після однієї з таких калюж нижня половина незграбного, погано пристосованого до тривалих походів тіла вкрилася липким брудом. Дощ не рятував, брудота сковувала рухи, а мокре хутро тягнуло до сирої землі.

Він озирнувся, повів округлими вухами, потягнув вологе повітря носом. Усе грає проти нього. Як він тут опинився? Що сталося? Цілковите нерозуміння. До того ж дощ вбиває запахи та глушить звуки, тепер єдина перевага – гострі звірячі почуття – перестала бути його союзником.

Ті, хто наполегливо переслідували його коло за колом вкритою брудним піском місциною, були байдужі до дощу. Легкі, сильні тіла, швидкість і вправність – все було на їхньому боці. Загоничі гралися зі своєю жертвою, і негода, що розійшлася не на жарт, лишень додавала їм азарту та злої веселості.

Де зараз його переслідувачі? Він причаївся на невеликій смужці піску, до якої ще не дістався дощ. У цю мить його захищала висока дерев'яна стіна, над якою височів піщаний насип. Можливо, вдасться перечекати? Обережно, затамувавши подих і щохвилини зупиняючись, він крадькома визирнув із-за рогу.

Висока, масивна фігура стояла не ховаючись посеред порожньої, засипаної мокрим піском площини. Далекі блискавки спалахували на її масивних обладунках. Мисливець водив з боку в бік невідомою зброєю, а тонесенький зелений промінь лазерного прицілу, розрізаючи дощ, нишпорив землею в пошуках найменшого руху.

Велика, змокла до нитки вухата голова з чорною намистиною носа швидко сховалася за рятівну дерев'яну стіну. Тільки б не помітив. Ну не встиг, адже правда? Серце калатало, як скажене, в м'яких та пухнастих грудях. Здається, біда минула. Тепер можна видихнути.

Він обережно відступив і, ще сильніше притискаючись до шорсткої дерев'яної поверхні, поповз у зворотному напрямку. Одразу щось тверде вперлося в спину, і моторошне заціпеніння скувало товсте волохате тіло. Спина відчула смертельний холод зброї. Що ж, ось він – кінець.

Дуже повільно повернулася смішна вухата голова, і маленькі добрі очі зустрілися зі сталевим, пильним поглядом одного з мисливців.

Ну здоров будь, волохатий друже!

Солдат у сірій захисній формі, обвішаний зброєю, стусаном важкого армійського черевика вибив свою бідолашну жертву на відкритий майданчик, під нещадні потоки нічного дощу.

Удар був дуже сильним. Нутрощі звело тривалою судомою. Пісок набився до рота й вух. Злива продовжувалася, і десь вдалині небо розірвала довга ламана блискавка.

Він спробував піднятися, лапи безглуздо роз'їжджалися на розмоклій багнюці. Його кілька разів копнули ногами, потім сильна рука з жорсткими, твердими пальцями підняла за барки, й лапи нарешті змогли утримати велике, незграбне тіло.

Пролітаючи по піску, він розірвав праве вухо. Тепер пульсуючий біль не давав правильно оцінити невтішну ситуацію. Його оточили щонайменше п'ятеро міцних і прекрасно екіпірованих мисливців.

На тебе було цікаво полювати. Хоч і товстун, але довго бігав!

Він почув злагоджений злий регіт, і в той же момент його почали бити. Мовчки, несамовито, завдаючи якомога більше ушкоджень. Кілька разів спину та бік обпекло різким болем. Здається, його зачепили ножем. Спробувати захистити себе не було жодного сенсу, великі м'які лапи виявилися безпорадними в бійці. Познущавшись досхочу, мисливці знову поставили його на ноги. Нічний світ плив і розгойдувався навколо нього. У вухах дзвеніло. Праве око майже нічого не бачило, пошкоджене особливо сильним ударом. До того ж його хитало.

За що ви так зі мною?

Слова давалися нелегко: губи розпухли, тож язику було просто несила впоратися з непідйомними поєднаннями звуків.

Я ж вам нічого лихого не заподіяв!

Кудлатим писком текли гарячі сльози, а у вуха знову вдарив злий дружний регіт.

Пора закінчувати! Ніч добігає кінця!

Владний голос обірвав солдатський регіт, і тієї ж миті брудної голови торкнувся смертельний холод стрілецької зброї.

Він заплющив очі, чекаючи останнього для себе пострілу. І в цей момент до його скаліченого слуху долинув тонкий свист, що розсік дощову завісу, незрозуміле борсання, удари, тріск, ніби розколюється великий горіх. І в цей же час його голова стала вільною від смертельного холоду приставленої до неї зброї.

Не розуміючи, що відбувається, він повільно відкрив заплилі від побоїв очі й побачив моторошну сюрреалістичну картину. Перед ним смикалося в останніх судомах тіло солдата, а його сплющену голову стискала важка, вкрита темною лускою, пазуриста лапа. Аж ось пролунав різкий тріск – голова розлетілася на дрібні друзки. Секунду безголовий солдат продовжував триматися на ногах, потім обважніло повалився в мокрий пісок. А крізь пелену дощу, закриваючи собою далекі спалахи блискавок, все більш чітко вимальовувалася велетенська фігура дракона.

Солдати ще тільки піднімали свою зброю, а по-зміїному гнучка істота вже почала стрімкий і неминучий танець смерті. Краплі дощу відстрибували від блискучої чорної луски, жовтогарячі очі світилися вогнем, а хижа паща раз у раз зло шкірила гострі ікла. Дракон підсікав ноги ворогів сильним хвостом, хапав і розкидав нападників пазуристими лапами, спритно прикривався від пострілів великими крилами, що відблискували темною сталлю у дощових спалахах фантастичної ночі.

Брудна і побита, схожа на товстого незграбного ведмедика з занадто великою головою істота, яка заніміла від жаху, дивилася на бійню, що розгорнулася на мокрому піску, під невпинними струменями безкінечного дощу. Дракон був майстерним бійцем. Проти нього закляклі солдати не мали жодного шансу. Летіли в сторони відірвані кінцівки, зламаними ляльками падали в мокрий пісок неживі тіла. Останній воїн, що залишився цілим, в розпачі кинувся на дракона з довгим кривим ножем, але гнучка шия блискавично вигнулася, потужні щелепи зімкнулися й перекусили нападника навпіл.