РОЗДІЛ 23

Віра нервово перебирала ремінець сумочки, дивлячись у вікно на міську метушню й вічний рух у нікуди. Автівки мчали у своїх справах, люди перебігали дорогу на червоне світло. Здавалося, все місто занурене в якийсь нескінченний вир, що не знає спокою.

Вони їхали у представницькому автомобілі тітки Лінди — розкішному чорному Mercedes-Benz із м’яким бежевим шкіряним салоном. Крісла ніби огортали теплом, а вишукана оббивка й блискучі деталі салону красномовно свідчили про високий статус власниці.

Та зараз Віру не хвилювала ні розкіш, ні комфорт. Серце тривожно стискалося від самої думки про майбутню зустріч із Валерією Соколовською. Віра мусила з’ясувати, де тепер Вілен.

Вона була готова на все, аби тільки знову побачити його — здійняти такий галас і скандал, щоб усе місто заговорило, викликати поліцію, влаштувати допит просто в домі Соколовської. Віра відчувала, як у ній наростає розпач і водночас — шалена рішучість. Заради коханого вона була готова перевернути цілий світ.

Поруч із нею, з найспокійнішим виглядом, сиділа добродушна тітонька. Віра навіть відчула до Лінди краплю жалю — та й гадки не мала, у який вир подій її втягнула племінниця. Лінда щиро вірила, що вони просто заїдуть на чашку чаю до приємної пані, не підозрюючи, який скандал може спалахнути в тому розкішному маєтку Соколовських.

— Які у тебе плани на життя, люба? — запитала тітка Лінда, намагаючись трохи розрядити напружену тишу.

Віра здригнулася, наче прокинувшись, і зосередила погляд на співрозмовниці.
— Мій план простий, — твердо мовила вона. — Я просто хочу жити. Жити заради справжнього кохання, а не животіти в тіні сумнівів і розв'язаних питань.

Вона рішуче глянула на Лінду.

— Ох, це кохання, — з іронічною посмішкою зітхнула тітка. — Воно, мов міраж у пустелі: здається таким реальним, кличе до себе… Та тільки спробуй доторкнутися — і воно розчиняється в повітрі, залишаючи тебе віч-на-віч із голодом і спрагою.

Вона співчутливо подивилася на Віру. Мрійлива дівчина, очевидно, була під владою ілюзій.

Проте Віра лише похитала головою у відповідь. Вона знала: її почуття до Вілена справжнє і сподівалася, що це взаємно. Зрештою, хіба він міг брехати їй про любов? Навіщо б тоді давав їй хибну надію? Віра відмовлялася вірити, що його слова — обман. Її серце не хотіло приймати цю гірку правду.

— Ви судите з власного негативного досвіду? — спитала Віра, пильно дивлячись на Лінду.

Та на мить опустила очі. Спогади про юність на мить ожили в пам’яті, але Лінда одразу відштовхнула їх.

— Можливо, якоюсь мірою ти права, — з сумною усмішкою промовила вона. — Моя любов справді була недовгою. І я б нікому не побажала пройти через це знову.

Вона видихнула і тихіше додала:
— Я вірю — ти сильніша за мене, Віро. І якщо твоє почуття справжнє — воно витримає будь-які випробування. Просто будь обережна, мила. І завжди пам’ятай — я з тобою.

Попередження Лінди розлютило Віру. Вона й так була напружена перед зустріччю з Валерією, а тут ще мусила терпіти повчання про те, що почуття можуть завести її в глухий кут. «А яка, до біса, різниця?!» — хотілося закричати Вірі. Краще вже ризикнути, ніж повільно в’янути у тисках сумнівів, страждаючи від невідомості! Їй плювати на обережність, коли на кону стоїть щастя! Краще звинуватять у безрозсудності, ніж гнити в агонії невизначеності, мучачися питаннями про любов Вілена.

Лінда підморгнула Вірі й з натхненням запропонувала:
— Віро, запрошую тебе в гості до мене в Америку. У мене є вілла в Каліфорнії! Неймовірне місце прямо на березі океану, звідти відкривається приголомшливий вид на пляж і синю воду. Будемо засмагати на піску, купатися в океані, гуляти пальмовими алеями. Ввечері посидимо на веранді з келихом вина, послухаємо шум хвиль. А ще там чудовий спа-центр! Відпочинемо на повну, обіцяю незабутню пригоду.

Вера здивовано подивилася на тітку, коли та раптово перейшла на молодіжний сленг, пропонуючи поїхати в гості. Це прозвучало так щиро й тепло, ніби вони були подружками-ровесницями.

Віра мимоволі усміхнулася у відповідь Лінді. Здавалося, ця жінка справді шукала в ній рідну душу і відчувала себе у великій самотності. В її очах читалася така щира надія на дружбу, що Вірі стало ніяково. Вона раптом усвідомила, що, можливо, варто дати Лінді шанс.

— Обіцяю, що обов’язково подумаю. Але в будь-якому випадку, красно дякую за вашу допомогу.

Вони приїхали за потрібною адресою. Перед ними височів сучасний особняк Валерії Соколовської, що вирізнявся навіть на тлі престижного району. Віра різко відчинила дверцята автомобіля і вискочила назовні, навіть не чекаючи водія. Гнів і азарт вирували в її жилах. Віра була готова вибити ці двері, вибити правду з господині — за будь-яку ціну.

Лінда з тривогою поспішила за племінницею. Їй щось підказувало: цей візит обернеться неприємностями. Але було вже пізно повертати назад. Її племінниця стрімко крокувала до дому, гримлячи каблуками по мармурових сходах. Вона йшла напролом, немов ураган, не знаючи перешкод. І горе тому, хто стане на її шляху!

Їх люб’язно запросили всередину. Дворецький привітно розчинив перед ними двері:
— Прошу до вітальні, господиня чекає на вас, — промовив він поважно.

Віра та Лінда увійшли до просторого й світлого холу. Валерія зустріла гостей з чарівною й привабливою усмішкою. Вона майстерно зачаровувала Лінду гостинністю та дотепністю, виглядала втіленням світського шарму. Лінда ж, своєю чергою, з гордістю представила Віру як свою племінницю. На здивування Віри, Валерія зовсім її не впізнала. Вона лише кинула короткий погляд і продовжила захоплену розмову з Ліндою про нові перспективні інвестиції.