РОЗДІЛ 22

Віра сиділа на кухні, підперши голову руками. Її погляд безцільно блукав по столу, всипаному порожніми чашками з-під кави. У кімнаті панувала гнітюча тиша. Ранкове світло ледь пробивалося крізь задерті штори. Віра не бачила сенсу їх відкривати — її душа була поринула в морок безвиході.

Вона стомилася до виснаження від цих томливих днів очікування, сповнених тривоги та сумнівів. І ось ще одна невдача. Віра вбралася у свій найкращий наряд і ретельно підкреслила очі, сподіваючись пробратися на виставку, де мала з’явитися Валерія. Та швейцар суворо заборонив їй увійти. У відчаї Віра все ж змогла помітити Валерію здалеку, але так і не змогла зав’язати розмову та дізнатися потрібну інформацію.

Сльози образи й розчарування підступали до горла. Хотілося кричати від усього болю в душі. Та вона лише сиділа нерухомо, знесилено опустивши плечі. Здавалося, ще трохи — і вона остаточно зламається під гнітом цих нескінченних мук.

Віра здригнулася від різкого наполегливого стуку у двері. Серце забилося трепетно, і вона поспішила відчинити, таємно сподіваючись на диво.

На порозі стояла жінка близько сорока років, дуже доглянута й елегантно вдягнена. Віра здивовано подивилася на незнайомку. На ній була вишукана кремова сукня з натурального шовку, яка ідеально підкреслювала струнку фігуру. Волосся кольору стиглого зерна акуратно укладене, на шиї — перлинне намисто. Невисокі кремові туфлі на підборах доповнювали образ. Жінка виглядала зібраною, але в очах читалося легке хвилювання.

— Доброго ранку, Віро, — тихо привіталася гостя приємним голосом з ледь відчутним акцентом. — Прошу вибачення за такий несподіваний візит, але справа не терпить зволікань. Мене звати Лінда. Лінда Джонсон.

Віра здивовано підняла брови. Лінда Джонсон? Це ім’я їй зовсім ні про що не говорило.

— Чим можу бути корисна? — обережно спитала Віра, уважно розглядаючи незнайомку.

— Я прийшла до вас з дуже делікатного питання, — пояснила Лінда і відразу додала: — Можу я ввійти?

— Так, звичайно, — спокійно відповіла Віра, відчиняючи двері ширше, хоча в душі її охопили цікавістю та тривога.

Лінда зайшла у квартиру, швидко окинула поглядом скромне убрання кімнати. Віра запросила її сісти, сама опустилася навпроти, не відводячи очей від гості. Та явно почувалася ніяково, теребила пальцями сумочку і хмурила акуратні брови.

— Отже, що привело вас до мене? — спитала Віра.

— Розумієте, Віро... — нарешті заговорила Лінда, і Віра помітила, як її гостя злегка знітилася. — Те, за чим я прийшла... Це надзвичайно делікатна ситуація.

Лінда усміхнулася і глибоко вдихнула, ніби збираючись з духом.

— Я навіть не знаю, з чого почати… — пробурмотіла Лінда собі під ніс і знову подивилася на Віру. — Ти, мабуть, здивуєшся, коли почуєш правду. Мабуть, я перейду на «ти», якщо ти не заперечуєш?

Віра байдуже знизала плечима.

— Розумієш, Віро… — Лінда зам’ялася, її погляд метався по кімнаті, ніби вона підбирала потрібні слова. — Я твоя рідна тітка.

Віра здивовано підняла брови і широко розкрила очі. Лінда усміхнулася куточками губ, і в її погляді пробігла іскра теплоти.

— Можливо, твоя мама згадувала моє колишнє ім’я — Ліда, — продовжила вона. — Але я більше ним не користуюся, бо в дев’ятнадцять років вийшла заміж за громадянина Америки й, покинувши Батьківщину, змінила ім’я на більш відповідне для дружини дуже заможного чоловіка.

Лінда говорила спокійно і впевнено, мов розповідала захопливу історію. Віра сиділа навпроти, не в змозі вимовити ні слова від здивування. Вона лише смутно пам’ятала тітку з розповідей матері.

— Мама відгукувалася про вас не дуже добре, — раптом випалила Віра.

Лінда усміхнулася, але в її очах промайнув сум.

— Мені про це відомо. Вона вважала мене чимось на кшталт зрадниці. Але це, звичайно, не так.

Віра кивнула. Її мати справді була дуже складною жінкою. Настільки, що відмовлялася спілкуватися навіть зі своєю дочкою, не кажучи вже про сестру. Очевидно, вона презирливо ставилася до багатства і розкоші сестри, яка вийшла заміж за американця.

— Мама завжди була впертою і непохитною у своїх поглядах, — задумливо промовила Віра. — Вона могла без вагань відкинути навіть найближчих людей, якщо їхні дії суперечили її переконанням.

Лінда важко зітхнула і кивнула:

— Вірно підмічено, дорога. Так, моя улюблена сестра ніколи не схвалювала мого рішення поїхати й вийти заміж за людину з абсолютно іншого світу, ще й значно старшого за мене. Вона вважала мене зрадницею нашої сім’ї. Але тепер я тут і хочу виправити те, що можна.

— Як ви мене знайшли? — спитала Віра.

Лінда видихнула, і Віра помітила, як її пальці нервово стиснули сумочку.

— Після того, як я дізналася про смерть твоєї сестри, вирішила трохи почекати, а потім зустрітися з тобою. Але ти наче випарувалася. Мій помічник здогадався зв’язатися з твоїми кредиторами.

Вона зробила паузу, ніби підбираючи слова. Віра слухала, відчуваючи, як серце б’ється все швидше.

— Тоді я й зрозуміла, що у тебе великі проблеми з боргами, — продовжила Лінда.