РОЗДІЛ 18

Промені ранкового сонця пробивалися крізь штори, коли Віра повільно виринула зі сну. Вона відчула приємну млосність у всьому тілі й усміхнулася спогадам про ніч кохання.

Поруч уже нікого не було — лише ледь чутний запах парфумів Вілена на подушці. Зате з кухні долинав апетитний аромат свіжої кави та тостів.

Вілен з’явився на порозі спальні, несучи тацю зі сніданком для неї. Його очі сяяли, а на губах грала приємна усмішка. Він був одягнений у білу сорочку та штани, готовий зайнятися офісною роботою.

— Доброго ранку, моя красуне! — привітав Вілен, ставлячи таця на тумбочку. — Я приготував тобі легкий сніданок. Сподіваюся, ти оціниш мої кулінарні таланти!

На тарілці парував апетитний омлет із зеленню та тости. Поруч стояла порцелянова чашка ароматного чаю і кришталева вазочка з самотньою червоною трояндою.

Вілен нахилився для поцілунку — ніжного і трепетного, але водночас сповненого пристрасті.

Віра з насолодою відкусила шматочок омлету й тихенько зо́йкнула від задоволення — він був ідеально приготований, ніжний та повітряний.

«Хто б міг подумати, що цей колись суворий і рішучий бізнесмен так добре готує і може бути таким турботливим?» — подумала вона з ніжністю.

Віра щиро похвалила смачний сніданок і поцікавилася, чи поснідав Вілен. Він похитав головою і відповів, що зранку воліє пити свіжовичавлені соки. Це здивувало Віру. Очевидно, звички та вподобання багатого та успішного чоловіка залишилися при ньому навіть після втрати пам’яті. Навіть сидячи поруч на ліжку, Вілен зберігав поставу та манери людини з вищого світу. І їй стало цікаво: чи пам’ятає він про своє багатство на підсвідомому рівні? Чи тримає себе так природно, бувши до цього схильним від природи та виховання?

У будь-якому разі, поруч із ним їй захотілося виглядати так само доглянуто та елегантно, як Вілен. Хоча, судячи з того, як він дивився на неї зараз, Вілену було байдуже до її скромного вбрання та походження...

— Ти повинна знати, що я зроблю все можливе і неможливе, щоб зробити тебе щасливою, — сказав Вілен.

Його слова глибоко зворушили Віру. Вона відчула, як до горла підступив клубок від напливу емоцій.

— Ох, Вілен... — прошепотіла вона, дивлячись йому у вічі. — Ти і так уже зробив мене щасливою. Просто бути поруч зі мною. Цього достатньо для мого щастя. Просто будь зі мною поруч, добре?

Вілен усміхнувся у відповідь так щиро й щасливо. І Віра подумала про себе: Їй не потрібні були багатство, розкіш, дорогі подарунки. Усе, що їй було потрібно для щастя, вже було — його тепло, турбота, його любов.

— Мені вже давно час бігти в офіс. Там зранку призначена важлива зустріч, — з азартом промовив він. — Але я не хочу, щоб ти продовжувала ходити на ту виснажливу роботу в кав’ярні цього вусатого хвастуна. Відтепер я буду забезпечувати нашу сім’ю.

Віра оторопіла від несподіваної заяви. Їй стало ніяково — зрештою, вона звикла сама заробляти на життя з дванадцяти років. Без роботи вона почувалася марною.

– Але я не можу просто так взяти й перестати працювати! – запротестувала Віра, їй не хотілося відчувати себе утриманкою.

Вілен уважно подивився на неї, взяв її обличчя у свої долоні й лагідно промовив:

– Виспись, нікуди не поспішай. Прогуляйся в тихому парку, послухай спів пташок. Сходи в затишні кав'ярні, поласуй ароматним десертом. Або зроби шопінг – купи собі щось гарне. – Він вказав на гроші на тумбочці, залишені для неї. Віра здивовано ахнула й замислилася: Як він зумів так швидко заробити стільки грошей?

Він лукаво підморгнув і додав:

– Просто заряджайся енергією та позитивом, адже ввечері тобі знадобляться всі сили. Коли я повернуся з роботи, то маю намір присвятити тобі всю ніч!

При цих словах в очах Вілена спалахнули іскорки передчуття. Віра відчула, як щоки заливає рум'янець. Як же їй пощастило з цим чоловіком! І хоча вона все ще сумнівалася щодо пошуку роботи, перспектива романтичного дня, а потім бурхливої ночі здавалася дедалі привабливішою.

Після того як Вілен пішов, Віра більше не змогла заснути. Її голова була забита думками про таємниче минуле коханого. Віра встала з ліжка і почала наводити лад у квартирі – мити підлогу, витирати пил, чистити вікна. Фізична праця допомагала хоч трохи відволіктися.

Але питання все одно не давали Вірі спокою. Відклавши ганчірку, Віра схопила телефон і ще раз пробіглася мережею в пошуках відповідей. На жаль – жодних відомостей про Вілена чи його минуле більше не було. Вся інформація зникла, навіть стаття про його загибель у горах. Навіть профілі його сестри Валерії Соколовської тепер виглядали дивно – лише сухі факти про бізнес та благодійність без особистої інформації.

Віра нахмурила брови. У міру роздумів Віра дійшла невтішного висновку – єдина людина, кому вигідні смерть або втрата пам'яті Вілена, це його сестра Валерія Соколовська.

Зрештою, тепер увесь бізнес перейшов до неї однієї. А без Вілена вона отримала повну свободу дій.

«Невже Валерія настільки жадібна, що вирішила в такий жорстокий спосіб позбутися брата й заволодіти всіма статками родини?» – з острахом подумала Віра.

Чим більше вона розмірковувала, тим більше шматочків головоломки складалися в єдину картину. Занадто вже на руку сестрі зіграла «смерть» Вілена. І занадто вже та поспішила стерти всі згадки про нього з інтернету, замести сліди...