РОЗДІЛ 14

Вже кілька днів минуло відтоді, як Вілена відвезли до клініки, а він так і не повернувся додому.
«Господи, допоможи йому одужати! Нехай він повернеться живим і неушкодженим», – шепотіла Віра, та, що ніколи раніше не зверталася з проханнями до небес. Вона годинами сиділа біля вікна, вдивляючись у далечінь і прислухаючись – раптом почує звук автомобіля, що під’їжджає. Та час минав, а його все не було.

Марта теж у ці дні виглядала похмурою та пригніченою. Вона намагалася бодай якось відволікти Віру від тяжких думок і підбадьорити. Проте ніщо не могло розвіяти тугу в їхніх серцях. Обидві в глибині душі підозрювали, що сталося щось жахливе. Надто довго не було жодних звісток від Вілена й із клініки.

Та вони боялися озвучити свої побоювання, аби не зруйнувати останні крихти надії. Їм залишалося лише мовчки підтримувати одна одну в цей нелегкий час, покладаючись на краще. І чекати, коли ж розсіються похмурі хмари тривоги.

Вранці четвертого дня до особняка під’їхав автомобіль. З чорної машини вийшла елегантна жінка в строгому костюмі. Вона оглянулася довкола, і її погляд зупинився на Вірі, яка вибігла з дому в надії, що прибулий привіз довгоочікувані новини про стан її підопічного Вілена. Це була та сама представницька дама, адвокатка Соколовських, яка нещодавно уклала трудовий контракт із Вірою. Її рішучий погляд і цілеспрямована хода видавали в ній досвідчену гравчиню на полі бізнесу. Здавалося, все в цій жінці – від бездоганної зачіски до випрасуваного піджака – свідчило про педантичність і увагу до деталей, якостей, таких необхідних у її професії.

Серце Віри тьохнуло – не до добра ця раптова поява.
Коли гостя зрівнялася з Вірою, дівчина здригнулася від її холодного, пронизливого погляду, який ніби наскрізь просвічував її схвильовану душу.

– Слідуйте за мною, Віро, – рішуче мовила жінка й упевнено попрямувала до дому.

Віра розгублено завмерла на місці. Її серце тривожно закалатало, передчуваючи, що ця розмова не принесе нічого доброго. Зібравши всю свою мужність, Віра покірно рушила слідом за суворою дамою, у погляді якої читалися тверда рішучість і холодний розрахунок.

Увійшовши до просторої вітальні, жінки розташувалися в м’яких кріслах біля невеликого столика.

– Може, чашечку чаю? – несміливо запропонувала Віра, намагаючись приховати своє хвилювання.
– Дякую, але я ненадовго, – сухо відповіла її співрозмовниця. – Давайте одразу перейдемо до справи.

Віра лише судомно ковтнула, відчуваючи, як від хвилювання стискає шлунок. Цій упевненій і рішучій дамі явно не терпілося обговорити робочі питання й закінчити візит якнайшвидше.

Попри внутрішнє хвилювання, Віра намагалася опанувати себе й надати обличчю зосереджено-ділового виразу. Вона випрямила спину, склала руки на колінах, хоча пальці мимоволі перебирали поділ сукні, видаючи тривогу душі. Віра розуміла, що майбутня розмова надзвичайно важлива для її майбутнього.

– Давайте одразу перейдемо до справи, – почала жінка діловим тоном, – адже в мене надто щільний графік цього ранку. На жаль, ми більше не потребуємо ваших послуг, Віро.

Почувши ці слова, Віра відчула, як по спині пробіг холодок, а серце стиснулося від тривоги. Справа була не в грошах чи в чомусь іншому. Звільнення могло означати лише одне – з Віленом сталося щось жахливе, якщо сиділка більше не була потрібна. «А що, як він... помер?» – ця думка блискавкою прорізала свідомість Віри. Ні, цього просто не могло статися! Вона вчепилася побілілими пальцями в підлокітники крісла, відчуваючи, як клубок підступає до горла. Ледве стримуючи сльози, що наверталися, Віра зібрала всю мужність, аби поставити питання, яке її мучило, й дізнатися страшну правду про долю Вілена.

Ледь опанувавши емоції, Віра тремтячим голосом запитала:
– Перепрошую... але що сталося з хворим? Він же у лікарні... Ви щось знаєте про його стан?

Жінка ледь насупила брови, очевидно роздратована надмірною, на її думку, цікавістю доглядальниці.
– Це вас більше не стосується, – відрізала вона, припинивши подальші розпитування. – Отже, ваш контракт припиняється в односторонньому порядку за нашим рішенням. Вам буде виплачена повна сума з урахуванням відпрацьованого періоду та вихідної допомоги. Усі деталі прописані в цьому повідомленні.

Вона дістала з теки аркуш і простягнула його Вірі. Та розгублено взяла документ тремтячими руками й швидко пробіглася поглядом по рядках. Справді, там ішлося про розірвання контракту й виплати.

Віра не могла збагнути причин такого раптового рішення. Це виглядало підозріло й тривожно. Здавалося, за всім цим криється щось важливе, про що їй не вважали за потрібне повідомити. Та які б питання вона не ставила, усе наштовхувалося на глуху стіну мовчання й відмовок.

– Гаразд, я зрозуміла, – тихо промовила Віра.

Вона почувалася безпорадною, нікчемною, зломленою.

– І ще одне, – суворо сказала адвокатка. – Ви повинні пам’ятати про конфіденційність усього, що бачили чи чули тут. Інакше...

Вона багатозначно змовкла, даючи Вірі можливість самій уявити неприємні наслідки у разі порушення цієї умови.

Дрижак пробіг тілом Віри при самій думці про те, наскільки серйозно її попереджають. Очевидно, на кону стояли величезні інтереси впливових людей, якщо їй так відверто погрожували.

– Інакше вам доведеться тримати відповідь перед законом за порушення умов конфіденційності, прописаних у контракті, – невблаганно продовжила жінка.