РОЗДІЛ 12

Наступного дня Віра намагалася уникати розмов із Віленом. Принісши йому їжу, вона ввічливо, але відсторонено поцікавилася його самопочуттям, а тоді, пославшись на справи, поспішила вийти з палати. У її поведінці відчувалася певна настороженість і бажання дистанціюватися після вчорашньої відвертої розмови. Вілен виглядав розчарованим, та що вона могла йому відповісти? Що злякалася, розгубилася і не знає, як поводитися? Що боїться його найбільше за все – його самого і всі його таємниці? Їй належало протриматися в цьому домі рік. На щастя, Вілен виявився не таким небезпечним, як вона спершу думала, а отже, цілком реально заробити гроші за цей час, виконуючи обов’язки його доглядальниці. Усе вийде, якщо не лізти не у свою справу.

Втім, заради власного спокою Віра, лише тому, що пообіцяла Вілену, вирішила дізнатися у Марти – чи можливі прогулянки з Віленом у лісі? Вона намагалася поставити запитання неначе, між іншим, вдаючи, що їй просто цікаво, аби не видати своїх справжніх побоювань.

Марта відповіла загадковою напівусмішкою, що у розпорядженні Віри й Вілена цілий парк, і якщо вона вважає, що зможе впоратися з Віленом самостійно, то цілком може гуляти з ним. Ця фраза здалася Вірі дивною й тривожною. Зрештою, вона зовсім мало знала Вілена, і було значно безпечніше тримати його в палаті під замком. Але з іншого боку, її мучило сумління – він сидів замкнений замість прогулянок.

– А що, як він вирішить утекти? Я ж не зможу його зупинити, – з острахом запитала Віра.
– Про це можеш не турбуватися, – відповіла Марта, і в її очах майнула пересторога. – Увесь периметр надійно охороняється. Навіть комар не проскочить без відома охорони.
– Це стосується і тебе, – додала Марта, не відводячи від Віри пильного погляду. – Які б дурниці не спали тобі на думку, ти маєш пам’ятати, що в цьому домі є таємниці. І краще тримати свого носа трохи далі від справ, які тебе не стосуються. Я не можу контролювати твої думки, але наполегливо раджу зберігати дистанцію з паном Віленом. Твоя робота – забезпечувати йому комфорт, а не досліджувати його минуле. І заради твого ж блага сподіваюся, що ти дослухаєшся до моїх слів.

Марта дивилася на Віру впритул. Цей погляд змусив Віру відчути себе малою нерозумною дівчинкою. Вона ковтнула клубок, що підкотився до горла, й поспішила запевнити Марту, що її слова почуті й засвоєні.

Решту дня Віра допомагала Марті на кухні – та явно не справлялася самотужки. Виявилося, що Марта готує їжу для цілої армії охоронців. Коли вони закінчили, на кухні з’явився похмурий Богдан. Мовчки завантаживши термоси з їжею до машини, він кивнув Вірі, даючи зрозуміти, що вона може їхати з ним.

Вони об’їхали весь периметр маєтку, зупиняючись на кожному посту, де Богдан передавав охоронцям термоси. Віра з подивом виявила, що територія садиби надзвичайно велика. Куди не глянь – усюди вежі з охороною, камери відеоспостереження, а подекуди навіть колючий дріт. Створювалося враження, що маєток готується витримати облогу. Або ж, навпаки, когось не випускає за межі своєї території?..

На зворотному шляху Богдан раптово заговорив із нею:
– Ти добре справляєшся. Тямуща дівчина. Ти ж сирота? Правильно?
Віра розгубилася від такого прямого запитання.
– Так, я сирота, – відповіла вона. – А звідки вам це відомо?
Богдан хмикнув:
– Тут усі одне про одного знають. Мабуть, місце доглядальниці – єдиний твій шанс на нормальну роботу?

Віра промовчала. Справді, без зв'язків їй було непросто влаштуватися на роботу. А тут така вдача – її знайшли й зробили привабливу пропозицію.

– Гаразд, не бери в голову, – буркнув Богдан. – Головне – справу свою знаєш. – Ну і бережи себе, – додав Богдан. – Це тільки здається, що тут усе зрозуміло. Насправді потрібно бути обачною і тримати язик за зубами. Особливо при отці Василію.

У Віри мурашки побігли по шкірі від згадки про це ім'я.

– Я тобі більше скажу, – додав Богдан, – цей Василь до Бога не має жодного стосунку. Він озирнувся навкруги й понизив голос:

– Під виглядом пастирських розмов заманює дівчат до себе, а там... хто його знає, що коїться в його келіях насправді. Але повір мені, цей так званий «отець» Василь – зовсім не той, за кого себе видає. Тож якщо цей лицемір почне проповідувати тобі про спасіння душі та кликати до себе нібито сповідатися – не ведись. Тримайся від нього якомога далі задля власного блага. А то як знаєш... зникнеш безслідно, як деякі до тебе.

Віра обхопила себе руками й озирнулася. Густий ліс стояв непроникною стіною, немов бар'єр, не даючи погляду ковзнути далі крізь переплетення стовбурів і гілок. Здавалося, хаща зімкнулася навколо дівчини, відрізавши всі шляхи до відступу. І все ж потрібно знайти спосіб утекти з цього жахливого місця.