41 (Алекс) Епілог

— Єс! — кричить Ліс і стрибає як можна вище. Цікаво, що її так розвеселило?

— Ліс, ще кілька таких стрибків, і сусіди будуть жалітися на нашу квартиру. Наче тут живе якийсь гігант! — обперся об двері я. — Що сталося?

— Мій тато знайшов роботу. Стів Таровський прийняв мого тата на роботу! — засміялася Ліс. Її очі блищали так, що я міг загубитися в них. Треба віддати честь моєму батьку, адже завдяки мені Роб знайшов роботу. Бо переконувати я вмію. Да і тато був не проти!

— Круто! — посміхнувся я. — Тільки ти не забудь, що через двадцять хвилин нам треба виходити. А то Рома та Соня не пробачать нас. Уж вони нас заживо з'їдять!

Щоб ви розуміли, ті двоє виходять заміж. І якщо у нас із Лисицею все було тихо і спокійно, то ті двоє ганяли марафон уже десятий круг. Божевільні. До того ж після весілля ці коханці замовили тур на навколосвітню подорож. І їдуть вони завтра, тому якщо хочемо побачити цих закоханих до подорожі, треба збиратися вже зараз.

— Ліііс! — крикнув я і показав на годинник. Часу залишалося небагато.

— Йду-йду! — посміхнулася Лисиця, цьомаючи мене в щоку, і зникла за дверима. Я поправив свій костюм, серце калатало шалено, і дістав коробочку. Так, Алекс, ти зробиш це сьогодні. Давай, ти зможеш. Тебе не з’їдять.

Ромич непередбачуваний хлопець, бо пропозицію зробив у той же день, коли батько Ліс звільнився з в’язниці. Я поневолі згадав цей момент, і посмішка з’явилася на моєму обличчі.

— Прошу хвилинку уваги! — стукає виделкою бокал Рома, і той ледь не розбився. Змінивши його на інший, він повторює все обережніше, всім видом показуючи, що серйозний момент наближається.

— Що таке? — перестає танцювати Ліс і дивиться на хлопця. Музика затихає, і Ромич продовжує.

— Як ви знаєте, сьогодні у нас свято з визволення батька Ліс. Проте я думаю, що можна знайти ще одну причину святкувати цей день.

Чорноволосий знайшов у натовпі Соню і вивів її в центр бару, де було пусто. Хлопець довго копирсався в одязі, намагаючись щось знайти, аж поки не витягнув невелику коробочку. Юнак повернувся до дівчини і промовив:

— Соня, коли я вперше тебе побачив, то зрозумів одне. Ти та, з якою я хочу просипатися в одному ліжку, разом зустрічати світанок і захід, разом божеволіти і сміятися. — Ромич став на коліна і, почувши легке «ой» від дівчини, промовив: — Соня, ти згодна стати моєю дружиною?

Запанувала тиша. Мухи могли літати й дзижчати, але навіть вони здригнулися від цієї хвилини. Ліс із захопленням дивилася на подругу. Її очі були широко відкриті, губи злегка відчинилися, а серце, мабуть, билося шалено. Її батько мовчки підняв бокал і випив, немов знаючи, що все буде добре. Мої тато й мама лише посміхалися, тримаючися за руки.

— Я згодна! — промовила Софія, і я помітив, як жінки в барі затамували подих. Діти, які бігали поруч, замовкли, а старші гості, схоже, трохи просльозилися. Прозвучали оплески, і Ромич поцілував Соню. Далі були гучні вітання та обійми, обмін посмішками та блиском щастя в очах.

Я дивлюся на коробку і думаю про все це. Жахіття закінчилося. Філа, Розу та Славу посадили надовго, тому їхні обличчя ми нескоро побачимо. Думаю, ніколи. І зараз я зрозумів, що треба будувати своє життя. Щасливе і не самотнє. З улюбленою дівчиною, з якою я живу зараз.

— Я готова! — чую позаду себе, і швидко ховаю коробку в кишеню. Повертаюся. Боже мій, яка краса. Я живу з рудоволосим ангелом. Плаття сонячного кольору на секунду мене осліпило. Довге хвилясте волосся хвилями спадало на плечі, а аромат її волосся змушував мене втрачати голову.

— Ти коли на мене так дивишся, я відчуваю себе шлюхою! — чесно зізналася дівчина, трохи зніяковіла.

— Ліс, ти ж знаєш, що не є такою. Просто таку красу неможливо ігнорувати! — посміхнувся я, відчуваючи, як серце пропускає удари. — Пішли, а то нас з’їдять.

Я беру Лисицю за руки, і ми виходимо вниз. Машина заводиться на території ЗАКСу, і я відчуваю легкий тремтіння в пальцях.

— Готова? — повертаюся до неї, руда киває. Кидаю ключі паркувальнику, і разом із Ліс заходжу всередину. Приміщення зустріло простотою, але водночас вишуканістю. На мене летить клубок шерсті. — Привіт, Ряба!

— Навіть Ряба прийшла раніше за вас! — відповідає Соня. Я округлюю очі і посміхаюся.

Відкриваються двері, нас запрошують всередину. Соня запросила небагато гостей: своїх батьків, батьків Роми, мене та Ліс, моїх батьків і батька Лисиці, Бора і ще кількох знайомих. Нарахував я близько тридцяти людей. Церемонія пройшла швидко. Сказавши «Так» під голосні оплески, Соня і Ліс рушили перевдягати наречену, а Ромич підійшов до мене.

— Бро, вітаю! — обіймаю свого друга, відчуваючи тепло його плеча.

— Дякую! Так що, коли ти скажеш їй? — Ромич похлопав мене по плечу, блиск в очах видавав нетерплячку.

— Скоро?

— Скоро це коли? Ти це й вчора казав, і позавчора, і кілька днів тому. Давай! Конкурс уже закінчився. А ти нічого не робиш!

Я зітхнув і відповів:

— Сьогодні хочу це сказати.

— Сьогодні? — здивувався Ромич, піднімаючи брови.

— Так, тільки спочатку поговорю з батьком Ліс.