41 (Алекс) Епілог

- Єс! - кричить Ліс і стрибає як можна вижче. Цікаво, що її так розвеселило?

- Ліс, ще кілька таких стрибків, і сусіди будуть жалітися на нашу квартиру. Наче тут живе якийсь гігант! - обперся об двері я. - Що сталося?

- Мій тато знайшов роботу. Стів Таровський прийняв мого тата на роботу! - засміялася Ліс. Треба віддати честь моєму батьку, адже завдяки мені Роб знайшов роботу. Бо переконувати я вмію. Да і тато був не проти!

- Круто! - посміхнувся я. - Тільки ти не забудь, що через двадцять хвилин нам треба виходити. А то Рома та Соня не пробачать нас. Уж вони нас заживо з'їдять!

Щоб ви розуміли ті двоє виходять заміж. І якщо в нас Лисицею все було тихо і спокійно, то ті двоє ганяли марафон вже десятий круг. Божевільні. До того ж після весілля ці коханці замовили тур на навколосвітню подорож. І їдуть вони завтра, тому якщо хочемо побачити цих закоханих до подорожі, то збиратися треба вже зараз.

- Ліііс! - зву дівчину і показую на годинник. Часу залишилося не так багато.

- Йду-йду! - посміхається Лисиця, цьомає мене в щоку і зникає за дверима. Я поправляю свій костюм і дістаю коробочку. Так, Алекс, ти зробиш це сьогодні. Давай, ти зможеш. Тебе не з'їдять.

Ромич непередбачуваний хлопець, бо пропозицію він зробив в той же день, коли батько Ліс звільнився з в'язниці. Я поневолі згадую цей момент.

- Прошу хвилинку уваги! - стукає виделкою бокал Рома і його ж і розбиває. І тільки помінявши на інший, повторює це саме, тільки більш обережно.

- Що таке? - перестає танцювати Ліс і дивиться на хлопця. Музика затихає і Ромич продовжує.

- Як ви знаєте сьогодні в нас свято з визволення батька Ліс. Проте я думаю, що можна знайти ще одну причину святкувати цей день.

Чорноволосий знайшов в натовпі Соню і вивів її в центр бару, де було пусто. Хлопець довго колупався в своєму одязі, намагаючись щось знайти, аж доки не знайшов. Юнак повернувся до дівчини і промовив.

- Соня, коли перший раз тебе побачив, то зрозумів одне. Ти та, з якою я хочу просипатися в одному ліжку, разом зустрічати світанок і захід, разом божеволіти і сміятися. - Рома встав на коліна і по дівчачому ойканню, промовив. - Соня, ти згодна стати моєю дружиною?

Запанувала тиша. Мухи могли хоч вже зараз літати і джижчати над вухом. Така була тиша. Ліс із захопленням дивилася на свою подругу. Її батько мовчки підняв бокал і випив. Наче знав. Мої тато і мама тільки посміхалися.

- Я згодна! - вимовила Софія, і я зрозумів, що навколо мене жінки весь цей час затаїли подих. Ти диви, так довго і не витримав би. Почулися оплески і Ромка поцілував Соню. Далі були вітання та обнімання. 

Я дивлюся на коробку і думаю про все це. Жахіття всі закінчилося. Філа, Розу та Славу посадили надовго. Тому їхні рожі нескоро побачимо. Думаю, ніколи. І зараз я розумів, що мені треба влаштовувати своє життя. Щасливе і не самотнє. З улюбленою дівчиною, з якою я зараз живу. 

- Я готова! - чую позаду себе і швидко ховаю коробку в кишеню. Повертаюся назад. Боже мій, яка краса. Я живу з рудоволосим ангелом. Плаття сонячного кольору на секунду мене осліпило. Довге хвилясте волосся хвилями спадає на плечі, а там далі... - Ти коли на мене так дивишся, я відчуваю себе шлюхою! - чесно зізналася мені дівчина.

- Ліс, ти ж знаєш, що не є такою. Просто від так краси не можна відірватися! - посміхнувся я. - Пішли, а то нас з'їдять.

Я беру Лисицю за руки і ми виходимо вниз. І ось я заводжу машину на територію ЗАКСу. 

- Готова? - повертаюся до неї, руда киває. Кидаю ключі паркувальнику, а разом з Ліс заходжу всередину. Приміщення зустрічає нам простотою, але в той же час і вишуканістю. На мене летить клубок з шерстю. Так вітається Ряба.

- Навіть Ряба прийшла раніше за вас! - відповідає Соня. Я заокруглюю вверх на це очі.

І ось відкриваються двері і нас запрошують всередину. Соня запросила небагато гостей. Крім своїх батьків та Роминих, дівчина запросила мене і Ліс, моїх батьків та батька Лисиці. Бора. І кілька знайомих. Нарахував я чоловік тридцять. Церемонія пройшла дуже швидко. Сказавши "Так" під голосні аплодисменти, Соня з Ліс рушили перевдягати наречену, а Ромич прийшов до мене.

 - Бро, вітаю! - обнімаю я свого друга.

- Дякую! Так що, коли ти скажеш їй? - Рома похлопав мене по плечу.

- Скоро?

- Скоро це коли? Ти це і вчора говорив, і позавчора, і кілька днів назад. Давай! Конкурс вже закінчився. А ти нічого не робиш!

Я зітхаю і кажу:

- Я сьогодні хочу це промовити.

-, Сьогодні? - дивується Романич.

- Да, тільки спочатку я поговорю з батьком Ліс.

- А, ну це діло серйозне! Дерзай! - Ромич рушив до своїх та Софіїних батьків. Я заліз в карман і доторкнувся до коробки. Це мене трохи заспокоїло, тому рушив до Роберта.

- Роберте, з вами можна поговорити? - відволік чоловіка від розмови з Бором.

- Я тоді піду! - відказав чорноволосий і пішов до інших.

- Я знаю про що ти хочеш поговорити! - повернувся до мене Роб. - І всіціло за! - і похлопав мене за плече.

- А звідки ви здогалися? - піднімаю брови вверх.

- О, повір, невпевнене топання, постійне лазіння в карман чи нічого там не загубилося, і розгублений погляд. Ти хочеш одружитися на Ліс, я прав?

- Да, але звідки? - Роберт засміявся, але продовжив.

- Повір всі чоловіки через це проходять перш ніж ступити на новий шлях під назвою "Шлюб". Я теж був таким, невпевненим. Тоді я був закоханий у Терезу, проте до душі боявся їй сказати ці слова. Бо думав...

- Що вона відмовить? - закінчив за нього я.

- Да, проте я зібрався і зробив це. І вона сказала "Так". - наче поринув у спогади чоловік. - Сашо, хоч я і залишився один, бо моя кохана пішла на той світ, я знаю, що ти любиш Ліс всім серцем. Тому буду радий мати такого зятя.

Я намагаюся стримати сльози, тому просто кажу.

- Дякую. - Ми вдвох обнімаємося.

- Тобі дякую, а тепер руки в ноги і давай йди до Ліс. - підштовхнув мене батько Лисиці. - Бо вона одна тебе чекає.