39 (Алекс)

— Не думаю, що батьки Ліс сподобаються ці бантики та зірочки! — відібрав я у Роми ці прикраси, відчуваючи, як він злегка ображено зітхнув.

— Та Господи! — хмуриться Ромич. — Симпатично виглядало.

— Слухай, у нас вечірка-сюрприз, а не гламурна вечірка для одного тебе. — Ховаю подалі від нього ці фіфтуфлюшечки. — Все, не дуйся! — б’ю друга по плечу. — Давай краще гірлянди нацепимо! — простягаю йому прикрасу.

Ромка відразу посміхається, і його очі знову блиснули азартом, коли він лізе на драбину, щоб прикрасити стелю. Його руки тряслися від хвилювання, але він був щасливий як дитина, що нарешті отримала свободу для творчості.

— Може добавити спецефекти? — чую розмову Бора і мого батька, коли ті двоє підходять до бару.

— Тільки не роби як минулого разу, що люди аж поосліплювали! — порадив тато, трохи насупившись, але з посмішкою в куточках губ. — Щось атмосферне і легеньке. Щоб очі не кололо!

— Зрозумів! Зараз все зроблю! — віддає шану Бор і рушає назад у підвал.

Я помітив, як він весело стрибає по сходинках, тримаючи коробку зі світловими ефектами, і невимушено співає якусь мелодію, яку вигадував на ходу.

— Що тут у вас? — підходить Стів, закінчивши розмову з хакером, і нахиляється, щоб роздивитися, що ми робимо.

— Намагаємося домовитися щодо прикрас! — відповідаю йому.

— Ось так! — показує результат Стіву Ромка. — Тільки треба включити.

— Зараз зроблю! — піднімає руку тато і рушає до вимикача. — Є!

В барі хоч і малолюдно, проте відвідувачі з цікавістю дивляться на нашу метушню. Деякі навіть викликалися допомогти: хтось тримав гірлянду, хтось підскакував, аби підняти бантик. Повітря наповнилося запахом свіжого повітря та легким ароматом ванілі, що йшов зі столу зі смаколиками. Світло на мінімум, і коли гірлянди засвітилися, приміщення миттєво наповнилося святом, немов магія опустилася на бар.

Ромич опускається назад і рушає щось прикрашати далі, а я гукаю тата.

— Треба поговорити! — батько киває, і ми рушаємо на другий поверх, щоб в тиші поговорити.

— Що таке? — опускається на диван чоловік.

— Слухай, я хочу повернутися до професії журналіста, — почав я. — Я розумію, що тобі не подобається ця професія, проте спеціалізацій до неї є багато, тому…

— Алекс, я не хочу на тебе давити. Я бачу, що тобі подобається ця професія. Як і блогерство, — посміхнувся батько. — Але як ти будеш поєднувати ці дві справи одночасно?

— Напевно піду на заочну форму навчання, — відповів я. — До того ж це дає мені можливість познайомитися з новими людьми, знайти нових спонсорів, нові ідеї. І… — я зробив паузу, — це шанс спробувати щось нове, відчути себе по-справжньому самостійним.

— Саша, ти знаєш, що я щасливий тільки тоді, коли щасливий ти. І це була моя помилка, що не бачив твого щастя, — налив собі в склянку віскі тато. — Вибач.

— Проїхали! — хмикнув я і стукнув стаканом об батьковий. — Все, більше сваритися на цю тему ми не будемо!

Згодом приїхали дівчата. Схоже, вони були у зоомагазині. В однієї кошеня, у другої — цуценя.

— Ми вже все приготували! — прокричали Рома та Бор, як тільки дівчата зайшли в бар.

— Це тепер я буду жити серед рудих? — підійшов я і взяв з рук Ліс кошеня, відчуваючи, як воно м’яко муркоче і ніжно терлося об мою руку.

— А тобі щось не подобається? — заявила Лисиця і скептично подивилася на мене. Тепер мої очі куди не подивляться, бачать тільки все руде. Рятують ситуацію хіба що блондинка Соня, двоє чорноволосих юнаків Рома та Бор і мій батько, який теж брюнет як і я.

— Та ні, все ок. Тепер у вас є варіант як назвати цих тваринок. Лисиця підійде? — гладжу кошеня. — Або все, що пов’язане з рудими. Бо якщо що, то собака, яка в нас є, явно перейняла ім’я з казки "Курочка Ряба".

— Я і не здивуюсь! — засміялася Ліс. — Батько обожнює рудий колір. — Воно й видно!

— Так, а тепер давайте дмухати кульки! — запропонував Ромка, як тільки Соня поклала спляче собаченя в переноску.

— Давайте! — згодилася Ліс, повторивши за своєю подругою, тільки з кошеням.

Ми з Ромичем почали надувати кульки так швидко, що вони постійно вилітали з рук і стукалися об стіни, спричиняючи вибухи сміху. Тваринок ми залишили на догляд моєму батьку. Схоже, він був лише радий новій компанії, лагідно гладив кошеня і намагався підбадьорити собакеня.

— Давай, а тепер повтори "У вас яйце протухло!" — тикає мені в обличчя кульку з гелієм Лисиця.

— Вдихай! — долучився до неї Рома.

Я вдихнув скільки міг і згодом запищав.

— У вас яйце протухло! — а потім додав: — Господи, а що в мене з голосом?

Настала тиша, а згодом прогримів оглушливий сміх з усіх сторін. Бор, який за весь цей час знімав усе на камеру, намагався не зіпсувати відео. Ліс просто лягла від сміху на підлогу, Ромка гигикав як кінь, а Соня витирала зі щік сльози.

Бар і правда змінився з того часу, як я сюди вперше прийшов. У повітрі висить вивіска, що засвідчує: ми раді бачити Роберта Рудка знову. Гірлянди, прикраси, стіл зі смаколиками та торт із написом "З поверненням!" — усе створює святкову атмосферу.