40 (Ліс)

І ось я стою біля в'язниці, та чекаю поки відкриються двері на свободу. Ось-ось мають випустити мого тата. Соня з іншими залишилася в барі. Дівчина вирішила, що їй як і Саші не треба бути тут присутніми. Адже, мені напевно захочеться побути з ним на самоті. І я з цим була повністю згодна.

І ось відкриваються двері, і я розумію, що затримала дихання на кілька секунд. Спочатку з'являється одна нога, а за нею й інша, а далі все інше тіло з головою.

І ось він тут. Я посміхаюся.

- Тату! - кричу я і біжу до нього обніматися. Чомусь в цей момент мені згадується останній день з батьком, перш ніж його забрали під конвой.

І ось закінчився останній урок. Розпрощавшись з усіма знайомими в школі, я з посмішкою рушаю додому. Спочатку я вирішила зайти в пекарню і купити булочки. Мені - з корицею, тату - з повидлом, мамі з творогом.

Як ви розумієте моя мама зараз не знаходилася в лікарні. Да, вона хворіла раком, проте в такі часи зазвичай все більш хочеться знаходитися з рідними, ніж в палаті самому. Правда ж? Жінка хотіла залишатися в дома з близькими їй людьми в любові і обіймах. Тато ж лише вчора повернувся з довгої подорожі. Чому вчора? Тому що він зайшов в мою кімнату, ніжно поцілував мене в щоку і поправив мені ковдру. Я відчула його рідний запах, ніжний колючий поцілунок і міцні обійми.

Біля будинку царили радість та сміх. Адже ще з порогу я почула запах піци. Я як кішка носом почала нюхати повітря.

- Мммм... - протягнула я. - Так пахне!

З кухні почула голос мами.

- Ліс, давай мий руки, через п'ять хвилин все буде готово! - промовила мама.

- А я вам булочки принесла! - кладу на стіл я пакет з хлібобулочними виробами.

- Булочки? - з нізвідки з'являється тато і прямісінько перед моїм носом почав хомячити булочку з повидлом, наспіх витягнувши її з пакету.

- Роб, не їх булочки зараз. Ми ще не обідали, а ти вже накидаєшся на солодке. - З кухні визирнула голова мами. Жінка сердито помахала пальцем в борошні.

- Не буду! - добавив тато, і знову стягнув з пакета ще одну булочку.

- Еее... - незадоволено підняла очі на нього я.

- Ти нічого не бачила і не чула! - підморгнув мені батько і рушив на другий поверх.

Я ж посміхнулася і пішла мити руки.

- Тадам! - мама з духовки витягнула величезну піцу. Ми двох з батьком потягнули носами.

- Всім вистачить! - посміхнулася мама і почала різати. До нас приєдналася і Ряба, і ось ми вже в трьох дивилися на піцу, і як вона кладеться на тарілки, залишаючи після себе слід від гарячого розплавленого сиру.

- Ліс, здається треба годувати Рябу! - хмикнула мама, дивлячись на собаку, яка від голоду вивалила язик.

- Зараз! - добавила я і потягнулася шукати їжу, щоб насипати їй в миску.

- Смакота! - промовила я, як тільки в мій рот потрапила піца.

- Чудесний смак! - добавив тато тільки підтвердивши мої слова.

Кілька хвилин ми їли мовчки, насолоджуючись фантастичною їжею. Аж доки в двері не постукали.

- Хто це? Ми наче нікого не чекаємо! - глянула на нас мама.

- Я піду гляну хто це! - відірвався від піци тато. - Хто це? - загукав від через двері. 

- Нам треба Рудко Роберт! Він тут проживає? - почувся чоловічий голос.

- Да, я. А ви хто? - Так і не спішив відкривати двері чоловік.

- Поліція! 

- А вони що тут забули? - із-за стільця піднялася мама. Тато пожав плечима, але відкрив двері.

Гості зашли в будинок впевнено і твердо. І оглянувши все і всіх, один з них промовив.

- Рудко Роберт, ви звинувачуєтеся у вбистві двох чоловіків! Прошу пройти за нами!

- Що? Вибачте, але я нікого не вбивав! - розгубився тато.

- Він і мухи не чіпає! - подала голос із-за столу я.

- Це якесь непорозуміння! - до тата підійшла мама. - Де докази?

Чоловік з портфеля дістав документ і промовив.

- Ось докази! Цим ножиком було вбито людей. - поліцейський показав фото. - А ось відбитки. І це ваші відбитки.

Я підійшла ближче в надії побачити все краще і щоб підтримати тата.

- Але я правда нікого не вбивав! - Проте на чоловіка пов'язували наручники. - Це правда!

- Тато! - почала я. - Звільніть його! Чому ви йому не вірите! - намагалася я врятувати батька.

- У першу чергу ми віримо доказам, а вже потім людям! - відштовхнув мене поліцейський.

Я чесно намагалася врятувати батька, проте не вийшло. Навіть сльози не допомогли. Його посадили в машину і поїхали. Мама лише обпиралася об двері, дивлячись в машині слід. А коли я піднялася з землі, і побачила як сусіди на це дійство дивляться. Я тільки з усієї сили прокричала.

- Чуєте? Тато не винний. Він нікого не вбивав! - і рушила додому. Далі я бачила тата лише у в'язниці.

І ось зараз обнімаючи свого батька, цей момент стає для мене найщасливішим.

- Я так скучав за тобою! - не стримував сліз тато.

- Головне, що ти поруч! Ти вільний! - посміхаюся я йому.

- Вільний! - повторяє за мною чоловік.

Ми рушили до машину, я я повезла тата в салон краси, де йому зробили стрижку як і волосся та і бороди. Зробили манікюр та педикюр. Просто підправили нігті, ніякого лаку. Все ж якщо відправляється в нове життя, то при повному параді. Перевдягли в новий одяг. Да я найголовніше мені вдалося влаштувати для нього гарячу ванну та масаж.

Згодом я написала повідомлення, що ми під'їжджаємо.

- І куди ми цього разу їдемо? - дивлячись на мене, промовив тато.

- А не скажу, тоді це буде не цікаво! - хихикнула я.

І вже в барі, як тільки ми зайшли, різко включилося світло і зі словами "З поверненням!" захлопали конфетті з різних сторін.

- Вууу! - закричали всі голосно.

- А ще ми приготували сюрприз! - хмикнула я, і вдвох з Сашею ми винесли дві переноски. 

- Ім'я не придумали, тож залишаємо на твою совість! - показала я рукою на подарунки.

- А що тут у нас таке? - чоловік нахилився до коробок, я вже згодом в його руках знаходилося кошеня.

- А тут цуценя! - показав рукою Саша на сусідню коробку.