38 (Ліс)

Світанок я зустрічала зі спокоєм на душі. Адже ввечері зателефонували з в'язниці і повідомили, що мого батька сьогодні звільняють, тож я зможу приїхати його забрати. Плани в мене були грандіозні, а до зустрічі ще залишалося достатньо часу, щоб усе організувати. Сонце поволі піднімалося над горизонтом, розливаючи золотаве світло по кімнаті. Легкий вітерець пробігав крізь напіввідчинене вікно, приносячи запах свіжої трави і ранкової роси.

— Чого не спиш? — чоловіча рука обійняла мене ззаду, а тепло його долонь розігнало останні залишки тривоги.

— Думаю про свого батька! — обперлася на Сашу, посміхаючись, і відчула, як його присутність заспокоює.

— Його сьогодні звільняють, і це чудова новина! — Алекс теж посміхнувся, і в його очах блиснула легка іскра азарту.

— Да, думаю, влаштувати якусь вечірку на честь його повернення.

— Круто. Впевнений, що Ромич із Сонею із радістю приєднаються до організації цього дійства. І Бор прийде зі своєю технікою, — додав Алекс із хитрою усмішкою, наче вже передбачав усі наші пригоди.

— А що ти думаєш щодо конкурсу? Скоро він закінчиться.

— Дякую Ромці, він підказав мені ідею, — почав блогер, підморгнувши. — Можна влаштувати стрім, де розкажемо всім, що ми з тобою пара, і відповімо на запитання.

— Мої поклонниці живою з'їдять! — уявила я це і аж здригнулася від картинки: зомбі-дівчата наздоганяють мене, давлять на підлогу і кусають. Фу! 😳

— Не бійся, зі мною не пропадеш! — прошепотів Саша, притискаючи мене до себе.

— Значить будуть їсти нас удвох? — глянула я на нього, намагаючись приховати сміх.

— Нікого не будуть їсти! — підморгнув юнак. — А що ти збираєшся зробити?

— Думала про вечірку-сюрприз. До того ж треба підготувати дім для житла, — відповіла я, уявляючи, як прикрашатиму кімнати, розставлятиму кулі й серпантин.

— Чудово, тоді снідаємо і рушаємо втілювати все в життя.

Сніданок був дуже поживний: панкейки з сиропом, десерт — капучіно та вафлі з творогом і смаколиками. Ряба насолоджувалася кожним шматочком, витягнувши маленькі лапки, наче демонструючи, що вона теж тут керує ситуацією.

Ми з Сашею розуміли, що жити в цьому шикарному будинку вічно не будемо, тому хлопець уже готував свою квартиру до переїзду. Хоч він і жив один, тепер не сварився з батьком, що було добре. Я продовжувала думати про тата: без мами йому самотньо, і треба дати зрозуміти, що він не залишиться сам.

Ряба підбігла і застрибнула на мене, коли я була повністю одягнена.

— Гав!

— Точно! — хмикнула я. Тато любить домашніх тварин, тому вирішила подарувати йому кілька. Можливо дві, а може й три. Мабуть, це буде як маленький зоопарк у нашому домі!

Поки я роздумувала, Саша вже встиг кудись зникнути. Почулися бібікання машини, і я виглянула у вікно. Хлопець стояв біля авто, дерзко посміхаючись, як справжній герой пригодницького фільму.

— Твоя? — підійшла я з Рябою, обережно заглядаючи у салон.

— Да! Вирішив, що так буде зручніше! — відповів він. — Застрибуй!

Собака одразу заплигнула на заднє сидіння, витягнувши язика і радісно скавчачи.

— Ряба любить їхати з висунутим язиком, виглядаючи з вікна! — пояснила я, спостерігаючи, як її маленькі вуха тріпочуть від вітру.

— Ааа, — посміхнувся Саша. — Лисиця-міні-версія, так сказати.

Ми стояли біля дверей, а Саша завзято стукає.

— Може, не треба? Люди можуть спати, — підняла брову я.

— Ну, Соні можна пробачити — схоже, її батьки назвали так за любов поспати. А Ромці спати навіть шкодить здоров’ю, — лише підштовхнув темп Алекс. — Давай же!

Почулися кроки, замок, і нам відкрив незадоволений Рома з скуйовдженим волоссям, у трусах, які він натягав у поспіху.

— Бурхлива ніч була? — посунув його Саша, щоб зайти всередину.

— Еее, а чого ви так рано? — ще сплющий промовив юнак.

— У нас грандіозні плани! — сів на пуфік блогер. — Ліс хоче влаштувати вечірку!

— А що тут відбувається? — натягнувши на себе простинь, приповзла Соня.

— Ліс хоче вечірку в честь повернення батька! — пробубнив Романич.

— Так це чудово! — прокинулася блондинка. — Секундочку! — схопила Ромку за руку і потягла до ванної, сміючись.

— Ну поки ті двоє приводять себе до ладу, можна зробити їм поїсти! — сказав Алекс, дивлячись, як двері ванної закриваються.

— На тобі омлет, на мені — кава! — схопилася я і побігла на кухню.

Готували їжу зі сміхом і під музику. Я випадково розсипала трохи цукру, і Ряба, хитра як завжди, швидко його злизала з підлоги.

— Цікаво, а я тебе теж побачу зі скуйовдженим волоссям і в простині? — глянув на мене Саша з іскринкою азарту в очах.

— Хочеш? Думаю, що найближчим часом ця можливість буде! — хмикнула я.

— Не можу дочекатися!