37 (Алекс)

— Так що за допомога тобі треба? — перше, що сказав я, як тільки таксі з Ліс та Сонею поїхали, намагаючись виглядати спокійно, але серце калатало трохи швидше від очікування подій. Хоч і намагався зберігати маску байдужості, руки трохи нервово стиснули кермо стільця.

— Ну по-чесному, я думаю, що це вам потрібна допомога! — відповів Бор, підморгнувши. Його усмішка була легкою, але очі блищали азартом, немов він вже бачив перед собою фінал невидимого фільму.

— А нам навіщо? — одзивається Рома, склавши руки на грудях і спостерігаючи за Бором. Його погляд був напівсерйозний, напівжартівливий, і я одразу зрозумів: він готовий підключитися, але тільки за умови, що буде весело.

— Я звичайно не експерт в оцих шури-мури, — розпочав Бор, хитро посміхаючись, — проте думаю, що дівчатам можна влаштувати побачення. Судячи з усього, їм це необхідно. Та й взагалі, їм треба якось розслабитися!

— Да, згоден, — кивнув я. — Ліс багато чого пережила. І смерть мами, і татове заточення у в'язницю. І якщо подивитися, багато випробувань ми з нею пережили ще до конкурсу. — Я глянув на двох друзів. — Принаймні, мене порадував приїзд Ромича до Соні.

— Це дійсно було круто! — засміявся друг. — І як ти хочеш це провернути?

— Ну для початку можна замовити якісь процедури в спа-салоні! — Бор почав записувати у блокнот, занурюючись у деталі. — А далі вже облаштувати все інше. Можна трохи музики, легкий фуршет, навіть дрібні сюрпризи.

Діло і правда було розумним. Подзвонивши й організувавши все, ми почали готуватися до побачення. Домовившись із батьком, я виділив два столики у VIP-зоні. А далі я з Ромичем облаштовував усе на свій смак: свічки, легка музика, квіти, навіть дрібні прикраси — все для того, щоб дівчатам було приємно і затишно. Рома весь час підсипав дрібних деталей, час від часу підморгуючи:

— Оце, наприклад, я додав маленькі свічки в бокали — виглядає як казка.

— Краще не чіпай, а то Ліс їх відразу загасить, — хмикнув я, спостерігаючи за його ентузіазмом.

— Слухай, а Ліс нічого не казала про Соню? — відірвався від вибору квітів Ромич.

— У сенсі говорила? — подивився на нього я, трохи здивовано.

— Ну там, не знаю, якісь цікаві факти... — пожав плечима Рома.

— Еее... — замичав я, згадавши нашу розмову з Ліс.

Ми сиділи у барі, народу було мало. Лисиця пила коктейль, а я смакував сік, відчуваючи легкий спокій у повітрі. Атмосфера була теплою та неспішною, наче час трохи сповільнив хід. Я помітив, як Ліс трохи нервувала, коли знову дивилася на Соню, що смішно щось показувала Ромичу.

— Ліс, скажи... — почав я, намагаючись завести розмову.

— Га? — вона підняла очі на мене, трохи здивовано.

— Чому Соня то і діло тягає з бару мотузки? — запитав я, намагаючись не втратити невимушену інтонацію, але в душі трохи хвилювався через раптову відвертість Ліс.

Лисиця на мить зависла, її погляд став більш задумливим, наче вона обдумувала, що і як мені пояснити, а потім спокійно відповіла:

— Соня — поклонниця БДСМ у всіх його проявах. А мотузки... Думаю, тобі вистачить просто загуглити функції цих предметів.

— Навіть так? — дивно, але я не здивувався. В очах Ліс була легка іронія, і це трохи розрядило атмосферу.

Я поглянув на Рому, і він теж завис, мовби щойно дізнався щось, що змінює його уявлення про світ.

— Земля, прийом! — помахав перед моїм обличчям Рома. — Земля викликає Сашу!

— Є дещо, тільки, напевно, ти вже про це знаєш, — спокійно відповів я, намагаючись зберегти серйозність.

— І що це?

— БДСМ. Соня це просто обожнює.

— О? — Рома розкрив рота, і в його очах спалахнула цікавість. — Схоже, ми підходимо один одному. Може, пройдемо тест на сумісність?

Я тільки знизав плечима. Гірше вже не буде.

— У тебе 95%! — показав Рома на екран. — А в мене… О! Повна сумісність! Рівно 100!

— Я знаю, чому у мене не 100%, — хмикнув я. — П’ять відсотків займає тато Ліс. Для мене щастя — коли Ліс сама щаслива.

— Бачу, перетворюєшся на філософа! — підморгнув Рома. — До медитацій недовго залишилося.

Облаштувавши все, ми спустилися в підвал, де запах свіжих квітів і легка музика створювали затишок.

— Я якраз вас чекав! — махнув нам Бор. — Ліс і Соня вже закінчили, і прямують сюди.

— Треба написати їм! — підскочив Рома, діставши телефон. Ми відправили короткі повідомлення, вказавши адресу і попередивши, що це сюрприз. Лисиця, хоч і з недовірою, погодилася, але її очі трохи блищали від хвилювання.

Коли двері відчинилися, дівчата ввійшли. Ліс у короткому зеленому платті, яке підкреслювало шию та плечі, а волосся спадало хвилями. Соня — у шикарному червоному платті, що притягувало погляди. Їхня присутність одразу наповнила простір теплом і легким хвилюванням.

— Це що за цирк? — хмикнула Ліс, оцінивши обстановку, але з легким блиском в очах.

— Просто хотіли зробити вам приємне, — пояснив Рома. — Запрошуємо вас вдвох на побачення.