30 (Алекс)

Чудненько! В мене є тьотя, про яку я дізнався від батька.

– Є ще інформація, про яку я не знаю? – дивлюся в очі своєму тату. Серце калатає, але намагаюся не показати хвилювання. Всередині розгортається буря: «Що він мені приховував стільки років? І чому ніхто не сказав правду?»

Ліс кудись йде, а згодом повертається, тримаючи якийсь файл.

– Гляньте! – подає вона документ, і я відчуваю, як у грудях стискається комок.

– Це що? – беру в руки листок. Читаю. – Заключення про смерть Рудко Терези.

– Моя мама померла не від раку. Її все одно згодом би не стало. Місяць чи два різниці немає. – погляд Лисицi свердлить наскрізь. – Це заключення про вбивство моєї матері. Тільки висновок би відрізнявся.

– Ліс, можеш до суті перейти? – дивлюся на документ, намагаючись тримати обличчя непроникним, але відчуваю, що кожне слово пече всередині.

– Прочитай висновок. – Тикає пальцем у листок дівчина, і її рука трясеться трохи, наче вона сама боїться того, що відкривається.

– "Рудко Тереза померла через передоз наркотиків." – читаю я голосно, і слова лунають у кімнаті, наче грім.

– А судячи зі складу цього порошку, він дивно схожий на той, що робить ваша сестра, її чоловік Філ та син Слава. – серйозно промовляє Ліс. Тиша навколо стає важкою, майже фізичною.

Тато бере документ і довго його вивчає. Я помічаю, як пальці стискають папір, ніби він шукає у ньому відповіді, яких сам боїться.

– І що ти хочеш від мене? – дивиться на дівчину мій батько.

– Я просто хочу відновити справедливість. І звільнити мого тата із в’язниці. – тяжко зітхає руда. – Мені необхідна ваша допомога.

– І чим я можу допомогти?

– Це може здаватися для вас дуже важко, майже невиконувано. Я впевнена, що зі смертю моєї мами та заточуванням мого тата у в’язницю стоїть ваша сестра. – Ліс обпирається на обгорілий диван. Її очі блищать від рішучості та болю одночасно.

– Мені треба подумати. – піднімається з крісла чоловік і рушає до дверей. Крутить ручку, яку я відремонтувала, і виходить на вулицю.

В кімнату вривається Ряба. З переживанням оглядає кімнату і, побачивши, що хазяйка ціла і здорова, біжить до неї.

– Твоя собака? – повертається спиною до дверей тато.

– Да… Рябою звати. – Ліс чухає її за вухом.

Ряба, зрозумівши, що в будинку знаходиться хтось новий, підходить до незнайомця. Довго його обнюхує, а згодом голосно гавкає і навалюється всім тілом на гостя.

– Ого, яка здоровенна! – гладить її чоловік. – Все ж мені треба йти. – Ніжно відриває від себе це створіння. – Я подзвоню, як вирішу.

– Буду чекати дзвінка! – киває у відповідь Ліс.

– Ліс… – тяную її ім’я. – А звідки в тебе інформація про мого тата?

– Здається, тут треба зробити вологе прибирання. Піду знайду тряпку! – повертає дівчина в сторону кухні, але її погляд не відводиться від мене на хвилину.

– Не тікай від запитання! – зітхаю я і рушаю за нею, і вже знаю, що сьогодні нічого не буде так просто.

Будинок ми відмиваємо дуже довго. Стіни відмиваються швидко, бо пофарбовані фарбою. Обої б згоріли. На диван, що у вітальні, накинули чисту простинь. Найважче було з кухнею: духовку і плиту ми не спасли, тож замовили все нове. Стеля залишилася як є — це нагадування про те, що небезпека ще поруч.

Ніколи не думав, що за такий короткий час можна відчути всю гамму почуттів: страх, гнів, злість, співчуття. Вдвох ми ледве не відправилися на той світ. І знову ці наркотики… Здається, наша пригода почалася з них і ними ж не закінчиться.

Я точно знав одне: з Лісицею буду до кінця. І її не залишу. Хай навіть запобіжить на Північний полюс — я її дістану. Якщо втече ще кудись, то в допомогу візьму Соню та Ромку. Вони точно допоможуть мені.

– Так звідки ти це все дізналася про мого батька? – знову запитую, коли ми на кухні готуємо їжу.

– Знайшла про нього в інтернеті.

– Ти всіх так шукаєш? Дай вгадаю, мене ти теж там шукала? – піднімаю брови від здивування.

– І тебе, і Соню, і Рому. Я всіх там знаходжу. – киває Ліс.

– Але навіщо? Недовіряєш?

– Хочу переконатися, що не потраплю в таку ситуацію, в якій опинилися мої батьки. – ріже м’ясо на шашлики.

– Ти думаєш, що я тебе можу відправити у в’язницю?

– Підставити теж варіант є. Бо схоже, так зробили з моїм батьком. – відривається від ножа Ліс. – І взагалі не провокуй мене, бо я з ножиком, і дуже небезпечна.

– Бууу! – видаю зомбі-звуки.

– Ррр! – ричить Ряба з-під столу.

– Іди краще з собакою пограйся! – киває на мене Ліс.

– Слухаюся, мадмуазель! – парую я, і йду шукати кільця для гри.

Через деякий час чую вібрацію телефону.

– Ром, привіт, як справи? – кидаю м’ячик кудись вперед. Ряба несеться в кущі.