30 (Алекс)

Чудненько! В мене є тьотя, про яку я дізнався від батька. 

- Є ще інформація, про яку я не знаю? - дивлюся в очі своєму тату я.

Ліс кудись йде, а згодом приносить якийсь файл.

- Гляньте! - подає вона документ.

- Це що? - беру в руки я листок. Читаю. - Заключення про смерть Рудко Терези.

- Моя мама померла не від раку. Її все одно згодом би не стало. Місяць чи два різниці немає. - свердлить нас поглядом Лисиця. - Це заключення про вбивство моєї матері. Тільки висновок би відрізнявся. 

- Ліс, можеш до суті перейти. - дивлюся я на документ. 

- Прочитай висновок. - Тикає пальцем в листок дівчина.

- "Рудко Тереза померла через передоз наркотиків." - читаю я.

- А судячи з складу цього порошка, він чимось ну дуже дивно схожий на той, що робить ваша сестра, її чоловік Філ та син Слава. - серйозно промовляє Лисиця.

Тато бере документ і досить довго його вивчає.

- І що ти хочеш від мене? - дивиться на дівчину мій батько.

- Я просто хочу відновити справедливість. І звільнити мого тата із в'язниці. -Тяжко зітхає руда. - Мені необхідна ваша допомога.

- І чим я можу допомогти?

- Це може здаватися для вас дуже важко, майже невиконувано. Я впевнена, що зі смертю моєї мами та заточуванням мого тата у в'язницю стоїть ваша сестра. - Ліс обпирається на обгорілий диван.

- Мені треба подумати. - піднімається з крісла чоловік і рушає до дверей. Крутить ручку, яку я відремонтувала, і виходить на вулицю. В кімнату вривається Ряба, з переживанням оглядує кімнату і побачивши, що хазяйка ціла і здорова, біжить до неї.

- Твоя собака? - повертається спиною до дверей тато.

- Да... Рябою звати. - чухає за вухом собаку Лисиця.

Ряба зрозумівши, що в будинку знаходиться хтось новий, підходить до незнайомця. Довго його обнюхує, а згодом голосно гавкає і навалюється всім тілом на гостя.

- Ого, яка здоровенна! - гладить дівчинку чоловік. - Все ж мені треба йти. - Ніжно відриває від себе це створіння батько. - Я подзвоню як вирішу.

- Буду чекати дзвінка! - киває у відповідь Лисиця.

- Ліс... - тяную її ім'я. - А звідки в тебе інформація про мого тата?

- Здається, тут треба зробити вологе прибирання. Піду знайду тряпку! - повертає дівчина в сторону кухні.

- Не тікай від запитання! - зітхаю я і рушаю за нею.

Будинок ми відмиваємо дуже довго. Стіни відмиваються дуже швидко, бо пофарбовані фарбою. Обої б згоріли. На диван, що у вітальні, накинули чисту простинь. Найважче було з кухнею. Духовку і плиту ми не спасли, тому замовили все нове. Щодо стелі нічого не придумали. Залишили як є. Все одно жити тут залишилося недовго. Вважайте, що половина місяця пройшла. 

Ніколи не думав, що за такий короткий час можна випробовувати на собі всю гамму почуттів та емоцій, які взагалі є на цьому світі. Вдвох ми ледве не відправилися на той світ. І знову ці наркотики. Здається наша пригода почалася з наркотиків. І ними ж і закінчиться. Все ж хотілося що моя історія з Ліс закінчилася щасливо. 

Я точно знав тільки одне, з Лісицею я буду до кінця. І її не залишу. І яка ця руда не була б хитрою, вона від мене не втече. Хай навіть запобіжить на Північний полюс. Я її і там дістану. Якщо втече ще кудись, то в допомогу візьму Соню та Ромку. Уж ті точно допоможуть мені.

- Так звідки ти це все дізналася про мого батька? - знову запитую дівчину, коли ми на кухні готуємо їжу.

- Знайшла про нього в інтернеті. 

- Ти всіх так шукаєш? Дай вгадаю, мене ти теж там шукала? - піднімаю брови вверх від здивування.

- І тебе, і Соню, і Рому. Я всіх там знаходжу. - кивнула головою руда.

- Але навіщо? Недовіряєш? - дивлюся на неї.

- Хочу перекатися, що не попаду в таку ситуацію, в якій опинилися моїй батьки. - ріже м'ясо на шашлики Ліс.

- Ти думаєш, що я тебе можу відправити у в'язницю?

- Підставити теж варіант є. Бо схоже так зробили з моїм батьком. - відривається від ножа Лисиця. - І взагалі не провокуй мене, бо я з ножиком, і дуже небезпечна. 

- Бууу! - видаю із себе звуки зомбі.

- Ррр! - з-під столу ричить на мене Ряба.

- Іди краще з собакою пограйся! - киває на дівчинку Ліс.

- Слухаюся, мадмуазель! - парую я, і йду шукати кільця для гри.

Через певний час чую вібрацію на телефоні.

- Ром, привіт, як справи? - кидаю м'ячик кудись вперед. Ряба, як угоріла, несеться в кущі.

- Дай трубку Ліс! - видає Ромич.

- З тобою все в порядку? - дивлюся я на хлопця. - Вигляд не дуже.

- Мені треба Ліс! - вперто промовляє Романич. - І ти теж.

- Добре! - Я рушаю на терасу, де Ліс вже поставила нагріватися гриль.

- Тут Рома! - показую на екран.

- Привіт, Ромка, як ви там поживаєте? Як Соня? - махає Лисиця віялом. 

- Взагалі то щодо Софії я і дзвоню. - промовляє чорноволосий.

- По твоєму голосу наче щось сталося! - відривається дівчина від шашликів на телефон. - Боже, Рома, що з тобою? 

Роман і правда виглядав доволі пом'ято. Проте схоже над його обличчям вже попрацювали лікарі, судячи з пластиря над правою бровою.

- Ви де? - намагаюся розібрати задній фон.

- Ми в лікарні. - відповідає той.

- Що з Сонею? - схвильовано запитує його Ліс.

- Вона на операції.

- А що сталося?

- Приїдете, розкажу там.

Дзвінок закінчую, проте на диво Ліс нікуди не спішить. Вона рушає в будинок. І згодом повертається з двома ломами.

- А це навіщо? - беру руки залізну палицю.

- Давай зламаємо всі камери! - посміхається Ліс. - Все одно нам вони більше заважають, ніж приносять користь.

 - А нічого, що це конкурс? - запитую Я.

- Це не конкурс, а спосіб нас знищити! Не помітив чи побачив, не знаю, але тут хочуть тебе зі мною знищити. - відповідає руда. - Тому давай знищимо їх!

- Хм. - оцінюю я цю залізну штуку, і розмахую нею. 

Палиця ріже повітря і цікаво звучить в русі. Ліс права, що не день, але були ситуації, коли нас хотіли вбити. Це було як і з Ромою та Сонею, продовжилося з нашими колишніми Мелісою та Адамом. І оцей вогонь з моїм татом. І якщо тоді ці пригоди були не такі серйозні, то діло починає перетворюватися в щось серйозніше.