26 (Алекс)

– Почисти, будь ласка, цибулю! – просить мене Меліса, як тільки ми опиняємося самі. Її голос звучить командно, але з ноткою легкого сміху, що видає азарт.

– Мужики не плачуть! – котрий раз промовляю собі, відчуваючи, як ніж ковзає по цибулині, а очі мимоволі сльозяться.

Фух… нарешті схоже, що пройшло! З відчуттям виконаного обов’язку йду до раковини, щоб вмитися. Вода освіжає і змиває залишки цибулевого «травматизму».

– Слухай, так навіщо ти сюди приїхала? – повертаю голову до Меліси, сподіваючись на чесну відповідь.

– До мене подзвонив Палий, той ведучий конкурсу "Живи або полюби". Запропонував приїхати, сказав, що за це гроші дадуть. Зробити трішки драми і все – гроші твої! Ну я і поїхала! – відповідає, миючи м’ясо в мисці.

Я помічаю, як її руки рухаються швидко, впевнено. Червоні промені вечірнього сонця падають на її обличчя, і воно здається ще яскравішим.

– Адаму теж напевно дзвонили?! – більше сам собі, ніж їй.

– Да, я познайомилася з ним там на програмі. Цікавий хлопець.

– Але я так розумію, це не лише причина, з якою ти приїхала сюди.

– Твій тато. Це він попросив мене сюди приїхати! Сказав, що скучаю і хоче, щоб ти повернувся. Але ж ти не хочеш! – підняла очі на мене брюнетка, і я бачу, як у них відбивається легка напруга.

Я б радий повернутися, чесно. Але вислуховувати нотації тата про неправильно прожите життя – бажання немає. Вже ж скучаю, але приїхати не можу. З того дня як зайнявся блогерством і покинув університет, спочатку переїхав до Ромича, а згодом знайшов собі квартиру. Ось так і живу. Тому бачити батька лишній раз, щоб той продовжував свердлити мозок… краще обійдуся.

– А Ліс? Це її хлопець? – дівчина кинула погляд у бік вітальні.

Я кивнув. Про Адама мало що знав, Лисиця ж нічого не розповідала. Сам же не цікавився.

– Як тобі взагалі ця рудоволоса? – витирає мокрі руки об рушник Меліса, хитро посміхаючись.

– Симпатична, цікава, несподівана, – посміхаюся, згадуючи образ Лисиці. – Жива. Божевільна. Хитра.

– Ти говорив мені те саме! – схрещує руки на грудях дівчина.

– В твоєму понятті це було «Оригінальна, красива, ексцентрична», – виправляю я, відчуваючи, як на обличчі з’являється легкий рум’янець.

– У випадку Ліс прикметників більше. Вона дійсно тобі так подобається? – дивиться на мене колишня, очі блищать цікавістю.

– Чесно?

– Да.

– З нею я відчуваю себе живим. А з тобою… тільки ти не ображайся, я відчував себе живим, тільки трупом. Твої кулінарні здібності мене колись приб’ють, – насторожено посміхаюся я. – Вибач тільки за зачіску!

– Нічого, давно хотіла коротко підстригтися! – хихикає Меліса. Дівчина справді підстриглася під їжака після нашого з Ромою експерименту. Частина волосся вже відросла, але форма збереглася.

– Тобі йде! – оцінюю її зачіску.

– Дякую, – відповідає Меліса, лізучи шукати сковорідку в шафах. Я тим часом глядаю у вітальню.

Ліс щось каже Адаму, згодом дивиться на мене і посміхається. Я показую великий палець вверх – у нас усе вийде. Вона киває.

Повертаюся до Меліси, яка вже знайшла всі необхідні прибори. Сковорідку вона знайшла без проблем. А от мультиварку шукала явно довше. Весь посуд з шафи вивалився на дівчину, і схоже, що вона придавила собі пальці на ногах.

– Ну ска, ну блдь, ах ти ж мразота, як боляче! – заголосила на весь будинок Меліса, стрибаючи на одній нозі.

Слова льються рікою, навіть різними мовами. Я лише спостерігаю і сміюся про себе – це шоу мало б рейтинг. На щастя, нічого не зламала, але синяк отримала. В холодильнику шукаємо лід. Меліса сидить на стільці, прикладаючи холод.

Я вирішив перевірити, як там Ліс.

Наше перше фото! – дівчина ставить коробку на стіл і бере одну з фотографій. Це подарунок Ліс на День народження.

– Да, ти зробила це, коли я був без свідомості. В той день, коли мене побили і ти мене врятувала. – Адам тикає пальцем на фото, притискаючись до Лисиці.

Ліс рве фото на частини, згодом ще на дві, і ще на дві…

– Дощик! – кидає все вгору. Адам приєднується. Фотографії падають дощиком. Судячи з цього, ставати назад парою вони не збираються. Ті двоє обнімаються, і виглядають щасливими.

Я повертаюся до кухні. Меліса продовжує готувати. Я наближаюся, щоб глянути, і чую вибух, запах гарі – і ми з Меліcою перетворюємося на двох «димочистів».

До нас забігають Ліс та Адам.

– Чувак, в тебе задниця горить! – показує на попу Адам.

– Горить? – думаю я, дивлячись на себе.

Ліс підбігає і ллє на мене воду. Адам намагається приборкати Мелісу.

– Здається, тобі треба міняти штани і труси! – оцінює Ліс.

– Про те, що ти мені труси порізала ножицями, згадувати не будемо? – піднімаю брову.

Ліс і Адам дивляться один на одного дивно. Хлопець махає рукою, Ліс забирає мене з кухні.