24 (Ліс)

Почався деньок! Адама я аж ніяк не очікувала бачити! Здається, сьогодні у нас акція колишніх. Тільки цікаво, чому про це нічого не сказав Палий? Думав зробити сюрприз? Ну що ж, у нього це вийшло. Бо судячи з відкритим ротом Алекса, той теж не очікував такого подарунка. Чорт, а ще й це День народження! От не може воно відбутися в інший день, або ця клята акція трішки зміститися на день чи два, або взагалі краще не наступати.

Зібравши уламки скла стакана з Сашею, який чомусь напросився на допомогу, я замислилася. Схоже, хлопцю було так же неловко, як і мені. Його пальці тремтіли, коли він піднімав осколки, і погляд часто зупинявся на мені, мов шукав якесь підказку. І в мене в голові почав формуватися план, як цих двох з мого і Сашиного життя прибрати. Єдине, що прийшло в голову, – ідея закохати їх один в одного. Алекс цю ідею підтримав.

Проте зараз ми сиділи за столом і снідали. Да й розташувалися так по-дурному. З двох сторін від Сані сиділи Меліса і я, а в моєму випадку – Олександр та Адам. Типу: вибирай, твоя колишня/ій або можливо майбутня/ій дівчина/хлопець. Куди не глянь – одні колишні.

– Все ж можна дізнатися ціль вашого візиту? – чемно почала я розмову, намагаючись не показати, як сильно тремтять руки.

Адам підняв погляд, і його очі на мить розширилися. Його колір волосся відбивав світло ранку, фарбоване блідо-блондинисте, але під цим блиском визирала темна, практично чорна основа.

– Ну я вирішив зробити сюрприз на день народження. Дізнався, що ти на конкурсі. Ну і приїхав! – почав Адам, ковтаючи сухарик, а очі його пробігали по кімнаті, немов шукаючи шпигунів.

Доволі невпевнено, але все ще нечесно. Адам – така людина, яка може і батька продати, як би це грубо не звучало. Та й знайомство відбулося не зовсім стандартно. Хлопця шпалили якісь пацани, а я якраз прогулювалася неподалік. Ну і вирішила цього нещасного врятувати. Краще цього не робила б! І далі якась все завертілося, і ми почали зустрічатися.

Цей хлопець часто фарбує волосся. Хоча він по природі брюнет, зараз пофарбований у блондина. Таке відчуття, ніби за своєю зміною зовнішності юнак намагається сховати своє черстве серце. Адам неодноразово мене зраджував. І про його походеньки я дізнавалася від Соні, яка його заскочувала в кафешках, кіношках чи на прогулянках, де він цілувався з іншою дівчиною. А коли заявила, що хочу з ним розійтися, хлопця наче підмінили. Він накинувся на мене. Тоді я побачила справжнього Адама! Ось чому я переїхала до Соні. Три місяці свого життя насолоджувалася спокоєм, аж доки він не прийшов сюди. І все було так добре!

– Меліса, а ти чому тут? – запитав Саша, звертаючись до нашої гості. Його голос звучав спокійно, але я відчула легке напруження у грудях.

– Треба поговорити! Зараз! – відповіла та, але тон у неї був такий, що ніби й вимагав беззаперечного підкорення.

– І пожити, і переспати! – закінчила про себе я, прокручуючи у голові можливі варіанти розвитку подій. Серце калатало, і я відчула прилив сміливості і одночасно страху.

Саша піднявся із-за столу, і вдвох з Мелісою рушили на терасу.

– Ліс, – дочекавшись, поки ті двоє зникнуть з очей, заговорив Адам. – Є розмова.

– Зараз за тебе скажу я сама! Значить так, засунь свою розмову в задницю! Далеко! І глибоко! А бажано назавжди! – вискочила я з-за столу і побігла в свою кімнату, серце калатало, а думки бігли зі швидкістю світла.

А вже в себе почула уривки розмови Алекс з його колишньою. Виглянула на балкон.

– Ти ж розумієш, що я не можу повернутися до батька! – почула голос Саші. – Йому не подобаються ні мої хобі, ні моя робота, нічого.

– Він за тобою дуже скучає! – якийсь шурхіт, наче блогер відмахнувся від обіймів.

– Я не хочу! – вже не стримував злості юнак. Розмова звідти перенеслася у вітальню.

А в мене на це є інша думка. Саша не хоче до тата, бо той його просто вважає неідеальним. Але це можна виправити. Шукаю номер Стіва Таровського.

– Слухаю! – чую чоловічий голос.

– Доброго дня! Вас турбує компанія "Другий шанс" – придумую я на ходу. – Ми хочемо запропонувати вам співробітництво!

– А що ви можете нам запропонувати? – його голос став різкіший, з ноткою обережності.

– Обговоримо це при зустрічі! – і вказую, де хочу зустрітися і коли.

– Добре, сьогодні у мене вільний день, буду чекати зустрічі! – відповів чоловік. Його погляд випадково зупинився на моєму годиннику.

Дзвінок перериваю. До зустрічі близько години. Треба збиратися. Натягую перше плаття, яке попалося. Біле, з відкритими плечима. Шукаю косметику і легко підфарбовуюсь. Легка рожева помада, трохи туші, і я готова.

За весь цей час Ряба тільки зацікавлено на мене дивиться.

– Залишаю тебе за головну! – обнімаю я собаку. – Прикрий мене! – і виходжу з кімнати.

Розумію, що через вітальню пройти буде проблематично. Зайві очі побачать. Оцінюю своє приземлення з вікна і стрибаю. Ціла. Непомітно перебираюся через паркан.

В ресторан приходжу, запізнившись на п’ять хвилин. Стів Таровський мене вже чекає.

– Ти? – округлює очі чоловік. – Так, я йду звідси! – і вже збирався рушати.