23 (Алекс)

Я дивлюся на неї і не можу повірити своїми очима. З моменту нашої останньої зустрічі пройшло більше двох місяців. Що ця дівчина тут робить? З Мелісою я познайомився на вечірці, який влаштував мій батько в честь мого дня народження. Але як виявилося тато лише хотів заключити фінансову угоду з якимось чоловіком. І щоб ця угода не зірвалась, він познайомив мене з брюнеткою. Меліса, зрозумівши, що потрапила в розкіш, почала біля мене крутитися. Проте на жаль, я не міг від неї позбавитися. Ця особа всосалася в мене не на жарт. І кліпнути не встиг, як ми почали зустрічатися. 

Цілий рік. Триста шістдесят п'ять днів. Вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири годин. П'ятсот двадцять сім тисяч сорок хвилин. Тридцять один мільйон шістсот двадцять дві тисячі чотириста секунд. Стільки годин, хвилин та секунд мої нерви піддавалися нападам з сторони Меліси та схоже, що більша частина нервових клітин вже не відновляться після цього стресу. Де я знайшов ці сили, щоб порвати з нею, то напевно треба дякувати Ромичу.

- Слухай, з кожним разом як ми зроблю зустрічаємося, ти більш похмуріший та похмуріший! - схвильовано дивиться на мене Ромка.

- Повтори! - показую я бармену на свою випивку. Хлопець наливає мені віски і я за раз їй видудлюю.

- З тобою точно не все гаразд! Це Міліса? - обперся на стійку Романич.

- Якщо ти скажеш мені якусь божевільну ідею, як від неї можна позбавитися, то не скажу в твою сторону жодного уїдливого коментаря. - з мольбою подивився на друга я. 

- В печінці сидить напевно? - здогадався Роман. - Окей, я в мене одна ідея. Не сподобається вона тобі точно!

- Ну... - з викликом подивився на чорноволосого.

Ідея полягала в тому  що поки дівчина спала, вибрити її голову.  Тільки не повністю, а написавши якусь фразу. Типу "шлюха" чи щось подібне. І для ефекту ще пофарбувати й волосся.Для цього запросили навіть справжнього перукаря. І щоб не було ніяких неочікуваних казусів вкололи їй снодійде. Скільки було крику! Проте висказавши їй все, що було на душі, все ж її кинув.

Далі я просто блаженно відпочивав від цих стосунків. Аж доки не прийшло запрошення на конкурс "Живи або полюби". І я не зустрів Ліс. Тут же звичайно все по-іншому. Від Лисиці можна очікувати чого завгодно. Це ж Лисиця. А зараз я стою біля неї, напроти мене Меліса і ще якийсь хлопець. Напевно, це її колишній. І схоже звати його Адам. І найцікавіше те, що в рудої день народження, і ніхто мені про це не сказав. Ні Соня, ні сама Ліс. Та і я теж розумний, навіть не дізнався самого елементарного.

- У тебе сьогодні день народження? - повторюю я запитання.

- Сюрприз! - невпевнено посміхнулася дівчина. - Хоча тут подивитися для кого він! - і глянула на наших гостей. 

Ну тут да, все ж це конкурс, а очікувати можна чого завгодно.

Ось і відбулось наше знайомство. Ми неловко потиснули один одному руки. Я спочатку потиснув руку Адаму, який глянувши на мене, швидко оцінив. З Мелісою це було більш неловке обнімання. Ліс сверлила мені потилицю. Згодом настала черга Ліс. Та же потиснула руку Мелісі. З Адамом вийшло якесь обнімання, що я вже думав дівчину від нього відтягувати. На цьому наше знайомство закінчилося. Все ж хотілося щоб цього неловкого моменту не було.

В кімнаті повисла тиша. Перша отямилася Лисиця. Ліс полізла збирати уламки скла від стакана. 

- Еее.... Ви тут розташовуйтесь... - пробурчав я, і поліз допомагати Ліс.

І ось ми сидимо навшпиньках і збираємо уламки.

- Слухай, я так розумію це знову якась акція. - прошепотіла Лисиця.

- Да, схоже на те. - кивнув у відповідь.

- Я не здивуюся, якщо ще і твоїх батьків з моїми сюди припруть. Ну там знаєш познайомити... - продовжила говорити пошепки дівчина. - Хоча все вийде з моїми накладочка. Один в в'язниці, а інша в лікарні. - добавила Ліс.

- Думаю діло тут до цього не дійде! - Все ж подумавши пояснив я.

- Хотілося б у це вірити! - закінчила з прибиранням руда.

- Ви там закінчили чи як? - почулося зверху над столом.

Ліс зітхнула і з уламками рушила до смітника. Я ж піднявся з підлоги.

- Ми вас не чекали! - чесно відповів я.

- Воно і видно! - протягнула Меліса. - Сніданок не готовий. - А вже згодом оглянувшись, додала. - Давайте щось приготую.

- Я допоможу! - вставив свої п'ять копійок Адам.

І ось ці двоє шурхотять їжею на кухні, ми ж Ліс спостерігаємо за цим розвитком подій.

- Слухай, є ідея! - тикає мене пальцем Лисиця.

- Яка?

- Ну дивися. Судячи з усього, це наші колишні. В мене Адам, в тебе Меліса.

- Даа... - насторожився я. Здається, Ліс поступово перетворюється в Романа. Бо зазвичай тільки він так невпинно починає розповідати свої божевільні ідеї.

- І я так розумію, їх сюди пришпилили, щоб перевірити міцність наших стосунків. - Я кивнув знак згоди. Бо ситуація схожа, якраз на ту, що описує Ліс.

- Так в чому конкретно заключається твоя ідея? - глянув на Лисицю я.

- Я знаю як можна зробити так, щоб безболісно їх від нас відшити. - добавила дівчина. - Треба просто ви двох один в одного закохати. Ти гарно знаєш Мелісу, все ж зустрічався з нею. Я знаю достатньо гарно Адама. Та і якщо зараз на них подивитися, вони ж гармонують між собою.

Я глянув в сторону кухні. Меліса почувалася доволі розслаблено і схоже їй подобалося готувати їжу разом з хлопцем, з яким вона познайомилася кілька хвилин назад. 

- Це може спрацювати! - поміркувавши, видав я. - Тільки треба все організувати.

- О, не переживай, я думаю, тут нам знадобиться дві мудрі голови Соні і Роми.

Лисиця бачу все придумала наперед. Ну що ж подивимося, що з цього вийде далі.