22 (Ліс)

Як і було обіцяно, наркотики привезло рівно о восьмій годині. Через п'ять хвилин приїхала поліція і в результаті все накрила. На жаль, Філа чи Розу не зловила, але принаймні схопила їх спільників. За що я з неймовірним задоволенням спостерігала біля паркану. Тепер стало на кілька наркоторновців менше в цій окрузі.

Серце трохи заспокоїлося. Все, що ми зробили, справді мало сенс. Відчуття контролю, хоч трішки… нарешті знову у моїх руках.

– Лисиця, блинчики готові! – кричить з будинку Саша.

– Я не Лисиця, мене звати Ліс! – відповідаю, але всередині посміхаюся. І все ж повертаюся.

З від’їзду наших друзів пройшло близько п’яти днів. За цей час я з Алексом дуже зблизилася. Хлопець знову запустив своє блогерство, тому раз-у-раз на його відео з’являлася я. До мого невеликого задоволення, все ж не любила я це.
Кілька разів спілкувалася з батьком. Ще ніколи тато не був таким задоволеним.

– Привіт. Слухай, є розмова! – починаю я розмову.

– Дай вгадаю, розкажеш про свої успіхи з визволенням мене з в’язниці? – посміхнувся тато.

– А хочеш?

– Аж слюнки течуть, розповідай! – зручно розташувався тато на ліжку.

Розповідала все. І про втечу з будинку, і про зустріч з Рябою, про ключики, про зустріч з Стюардом Вілсоном та про відкриття банківської ячейки. А також про наркотики. Про вживання. Моє і Сашине.

– Ліс, я ж тобі говорив, говорю і буду говорити. Зав’язуй! – промовляє батько.

– Все, закінчила. – киваю я. – Я висипала всі наркотики в унітаз і змила. – А вже тихіше додаю. – Той порошок з коробки я не чіпала. Проте перевірила.

– І що?

– Це кокаїн. Досить потужний і, скажу чесно, трохи удосконалений.

– В сенсі, удосконалений? – перепитує тато.

– Схоже, що Філ експериментував. І додавав до кокаїну й інші наркотики.

– Не дивно. Філ любить це діло робити. – зітхає тато.

Далі розмова пішла про вже мій експеримент з ловінням наркоторновців.

– Ловко ти їх! – не стримує сміх батько. – Що збираєшся далі робити?

– Поки складати план дій. – відповіла я.

– Тоді удачі тобі! – хихикає тато і відключається. Ну що ж, зато повеселила батька.

– Так, йдеш чи ні? Блинчики ж охолонуть! – кричить з кухні Саша.

– Йду, йду! – вириває мене з думок хлопець.

І ось четвертий блинець в роті.

– В тебе ось тут брудно! – промовляє Саша і замість того, щоб показати де саме, він пальцем проводить по щоці.

– Які в нас плани далі? – роблю ковток із чашки.

– Ну можна спочатку в ліжко, а потім в басейн, а далі подивитися фільм.

– Тільки не кажи, що в тебе все зводиться до сексу! – дивлюся на нього я.

– Коли бачиш таку дівчину, то все зводиться до сексу. Але можна і просто поплавати і подивитися фільм.

Спочатку ми рушили до спальні, щоб впевнитися, що ліжко не рипить. Ряба прихід Саші прийняла незадоволено. Проте все ж зустріла. Та і Саня вирішив заново спробувати дружбу з нею.

Починалося з простого дружнього гладення по голові, згодом діло дійшло до годування з миски, а вже потім і до ігор на свіжому повітрі. Ряба спочатку холодно відносилася до хлопця. Видно, не забула йому ту стряску. Тому обходила стороною. Через якийсь час все ж побачила, що Алекс зла не бажає. Проте довіра ще не відновилася, і вона просто спостерігала. За відносинами між мною та брюнетом. І нарешті дала себе погладити.

Хоча при першій можливості так і хотіла куснути його. По-чесному, в ті дні, коли я була на нього зла, хотілося зробити те саме. Короче, ми з Рябою були дуже кровожерливі. 🐕‍🦺😏

В голові крутилося все одно: страх втратити контроль, суміш збудження та легкого роздратування. Саше поруч, і це одночасно наповнює мене спокоєм і тривогою.

– Ліс, ти думала колись про те, що було б, якби ми з тобою не зустрілися? – запитав Саша, коли ми лежали, обнімаючи один одного.

– Тоді я ж жила щасливим і довгим життям. – відповіла я.

– Тобто зараз твоє життя не щасливе? – здивувався Саня.

– Воно щасливе через раз. Воно як чорне і біле.

– Ти зараз щаслива? Тільки чесно! – дивиться на мене хлопець.

– В даний момент, да. – так же чесно відповіла я.

– Тоді зараз ти станеш ще щасливішою! – відповів брюнет і поліз до мене.

Відчуття, що час зупинився. Тільки ми. Лише його тепло поруч і легке тремтіння серця. Смішно, але це щастя — просте і одночасно шалене.

Ранок наступив різко і несподівано. Ось що буває з людьми, які не дивляться на годинник. Я потягнулася і відкрила очі. Алекс спав, обнімаючи подушки. Це був кадр настільки милим, що я взяла телефон, сфотографувала і виставила в сторіз. Телефон, якщо що, був не мій.

Взявши речі, я потопала у ванну. З моїх уст не сходила посмішка. Чесно, я була щаслива. Вже закутавшись у рушник, почула з кімнати, як дзвонить телефон. Лиш би хлопця не розбудити, я кинулася в кімнату, ледве не загубивши рушника. Схопивши телефон, ломанулася назад у ванну.