21 (Ліс)

Години проходять, проте Саша так і не отямлюється. Що робив цей хлопець в моїй кімнаті не зрозуміло. Я міняю компрес на щоці. Синяк вже не так видно. До того ж Соня знайшла в аптечці якісь чудодійні ліки від синяків. Тому мажуся ними. 

- Вигляд наче кращий! - оцінює мій вигляд дівчина.

- Думаєш? - дивлюся на свою щоку я.

- Помажеш цією маззю і взагалі будеш як огірець. - плескає в долоні Соня. - Я собі теж видавлю! - Софія забирає в мене тюбик.

- А тобі навіщо? - дивуюся я.

- На синяки під очима! - маже під очима блондинка. - Як виявилося непогано діє. Бачила, в Алекса очі майже в порядку! 

З очима, то да, але хлопець так і не відкрив очі. І хоч стосунки в мене з ним якісь дивні, все ж серце в мене не на місці.

- Я пішла! - каже кареглазка і кудись йде. Двері грюкають слідом.

Піднімаюсь з місця і підходжу до дзеркала. Це друга чи вже третя процедура з цими ліками. Щока і правда схожа на ту, яка була спочатку. Розумію, що місячні вже на підході, тому йду до свого рюкзака. Щось не так. Наче хтось тут лазив. Саша. Я витряхую все з з своєї сумки і оглядуюсь. Наче все на місці. Хоча ні. Наркотики, які я знайшла. Їх менше. А судячи по вигляду хлопця, той ними балувався. Всі ознаки на обличчя. 

Е, ні. Здається, треба з цими речовинами зав'язувати. Згрібаю весь порошок з собою і рушаю у ванну. Витряхую все до останнього. А порожній пустий пакетик промиваю водою і викидаю в смітник. А туалет змиваю. Ніколи не думала, що буду із задоволенням дивитися як із бачка ллється вода вниз, забираючи із собою всі проблеми.🚾

Схоже на передозування. Тому спочатку я рушаю до Роми, щоб уточнити, що вони за той час встигли зробити. 

- Все необхідне! - промовляє Роман, дивлячись на Сашу.

Першу дозу налоксону (це антидот при передозуванні наркотиками) Ромич ввів Саші відразу. Другу дозу вже давала я. Проте все ж ми дійшли висновку, що лікаря запросити треба. Довелося це зробити вночі. 

- Відкривай ворота! - промовляє Соня, чуючи мотор швидкої допомоги. Ромич киває.

- Звідки він знайшов наркотики? - питає лікар, вже оглянувши Саша.

- Моя вина! - зізнаюся я. - Вони були в моєму рюкзаку. Проте як вони туди потрапили я без поняття.

- Ви ж розумієте, що треба повідомити у поліцію? - дивиться на нас чоловік.

Ми оглядуємося між собою. Бо всі розуміємо, що поліція тільки заважатиме розслідуванню. 

- Ми повідомили! - відповідаю під вражені погляди Ромича і Софії. Я ж маю на увазі виклик про наркотики іншого будинку, який до речі скоро повинен початися.

- Розумію! - киває лікар. Чоловік розповідає що нам треба робити. На щастя, всі необхідні процедури він зробив. До того ж, не забувайте, що в нас є міні-лабораторія. Тому їхати в лікарню щоб здійснити всі аналізи не треба було, так як все зробити можна було тут. Тому отримавши всі інструкції лікар поїхав. І я розуміла, що він це зробив це дуже не охоче.

Дні проходили, і наступив той час, коли Ромі та Софії треба було їхати назад. За подругу я дуже переживала. Все ж Славу вона більше не любила. Це те мені сказала блондинка. А розійшлася вона по телефону. Як це було.

- Давай, дзвони! - я тримаю телефон біля неї.

- Я боюся! - промовляє дівчина.

- Тоді я зараз сама подзвоню! - кажу, і набираю номер. Перший гудок і дзвінок прийняли.

- Алло, кохана! - відповідає Слава. Я нажимаю гучномовець і тикаю Соні в руки.

- Алло, є розмова! - буркоче Софія.

- Може давай пізніше? Я тут твій улюблений фільм підготував, попкорн з карамеллю.

Я бачу як блондинка вагається. Я її щіпаю, щоб прийшла до себе. Кареглазка мовчки свариться, але все ж говорить.

- Слава, нам треба розійтися. Прошу зібрати свої речі і покинути мою квартиру якнайшвидше.

- Але...

- Геть... - кричить Соня, що я аж підстрибую. І згодом вже м'якіше, - Тільки попкорн залиш. 

Відключає дзвінок і заносить номер Слави в чорний список.

- Полегшало? - протягую їй стакан із соком.

- Ага! - залпом випиває сік дівчина.

- Тільки вже ж краще пожити якийсь час в мене в будинку. 

- У тебе? - широко відкриває очі Соня.

- Повір. Для твоєї безпеки. До того ж, я зізвонилася з деякими знайомими. Тож в дім ти прийдеш чистий та прибраний. Та і батьку треба подякувати. Це його ідея. - беру бутерброд з підноса. - Гроші теж залишать тобі. Там на їжу та одяг.

- Дякую! - Соня обнімає мене. Але добавляє.  - Тільки на ображайся! 

- В сенсі знайшла інший притулок? - пильно подивилася на дівчину.

- Да, Рома запропонував мені пожити в нього. Ситуацію ж він знав. Я не змогла відмовити. 

- Нічого. Головне, щоб ти була в безпеці.

Та зараз Софія дівчина стояла на вулиці зі мною та Ромою і чекала машину. Ряба ж носилася недалеко. Саша так і не отямився. Тому провожати цих двох, на жаль, не зміг. 

- Не хочу залишати вас вдвох самих, проте я точно знаю, що Саня в надійних руках. - звертається до мене Ромич. - Дивися за ним! 

-Те саме я можу сказати і про Соню! - промовляю я, а потім ще кажу. - Взагалі то трьох! - і показую на Рябу, яка зацікавлено нахилила голову вбік.

- Ну да, моя вина, помилився, в трьох! - посміхнувся Рома. - Буду дуже скучати за Рябою! - хлопець нахилився до собаки і ніжно погладив її по спині.

- Да, хоч в мене і алергія на шерсть, все є Рябу я люблю! - лізе обнімати дівчинку Софія.

-Ви так гармонійно дивитеся! - посміхаюся, дивлячись на цю солодку парочку. Їй-Богу, але все ж Рома Софії більше підходить, ніж отой Слава. Бо ці двоє судячи з всього божевільні наскрізь. 

Блондинка червонішає, а Романич тільки її міцно обнімає і цілує в щоку.

І ось машина приїжджає. Прощаюся з цими двома і тільки дивлюся як вони пакують багаж і залазять в машину. 

- Бувайте! - махаю рукою на прощання. Машина від'їжджає. Заходжу в будинок. Мене підхоплює якась сила, і я якимось чином опиняюся в кімнаті Саши. 

Підходжу ближче, поправляю ковдру, перевіряю температуру. Думаю, поможе чи не допоможе. Цілую його в губи. Сплячого красеня! У казках діє, може і в житті допоможе? Розумію, що мене придавлюють до ліжка, губи відповідають.