21 (Ліс)

Години проходять, проте Саша так і не отямлюється. Що він робив у моїй кімнаті — невідомо. Я міняю компрес на щоці. Синяк вже не такий помітний, але ще трохи ниє. До того ж Соня знайшла в аптечці якісь чудодійні ліки від синяків. Тому мажуся ними.

– Вигляд наче кращий! – оцінює мій вигляд дівчина, усміхаючись.

– Думаєш? – дивлюся на свою щоку я, ледь торкаючись шкіри.

– Помажеш цією маззю і взагалі будеш як огірець! – плескає в долоні Соня. – Я собі теж видавлю! – Софія забирає в мене тюбик.

– А тобі навіщо? – дивуюся я.

– На синяки під очима! – каже блондинка, намазуючи шкіру під очима. – Як виявилося, непогано діє. Бачила, в Алекса очі майже в порядку!

З очима, то так, але хлопець так і не відкрив очі. І хоч стосунки в мене з ним якісь дивні, все ж серце в мене не на місці.

– Я пішла! – каже кареглазка і кудись йде. Двері грюкають слідом.

Піднімаюсь з місця і підходжу до дзеркала. Це вже друга чи третя процедура з цими ліками. Щока і правда майже така, як раніше. Розумію, що місячні вже на підході, тому йду до свого рюкзака. Щось тут не так. Наче хтось лазив… Саша? Я витряхую все з сумки і оглядаюсь.

Наче все на місці. Хоча ні… Наркотики, які я знайшла, стали менше. А судячи по вигляду хлопця, той ними балувався. Ознаки на обличчі — явні.

Е, ні… Здається, з цими речовинами пора зав’язувати назавжди…

Згрібаю весь порошок і рушаю у ванну. Витряхую все до останнього. Порожній пакетик промиваю водою і викидаю в смітник. Туалет змиваю. Ніколи не думала, що буду з таким задоволенням спостерігати, як вода змиває всі проблеми… 🚾

Схоже на передозування. Тому спершу рушаю до Роми, щоб уточнити, що вони за той час встигли зробити.

– Все необхідне! – промовляє Роман, дивлячись на Сашу.

Першу дозу налоксону (антидот при передозуванні наркотиками) Ромич ввів Саші відразу. Другу дозу вже давала я. Проте ми дійшли висновку, що лікаря викликати треба. Довелося це зробити вночі.

– Відкривай ворота! – чуємо мотор швидкої допомоги. Ромич киває.

– Звідки він знайшов наркотики? – питає лікар, вже оглянувши Саша.

– Моя вина! – зізнаюся я. – Вони були в моєму рюкзаку. Проте як вони туди потрапили, я без поняття.

– Ви ж розумієте, що треба повідомити у поліцію? – дивиться на нас чоловік.

Ми оглядаємося між собою. Бо всі розуміємо: поліція тільки заважатиме розслідуванню.

– Ми повідомили! – відповідаю під вражені погляди Ромича і Софії. Я маю на увазі виклик про наркотики іншого будинку, який до речі скоро повинен початися.

– Розумію! – киває лікар. Він розповідає, що нам треба робити. На щастя, всі необхідні процедури він виконав. До того ж у нас є міні-лабораторія, тому їхати в лікарню не треба — все можна зробити тут. Але він це робив явно неохоче.

Дні проходили, і настав час, коли Ромі та Софії треба було їхати назад. За подругу я дуже переживала. Все ж Славу вона більше не любила. Це мені сказала блондинка. Як розійшлася — по телефону.

– Давай, дзвони! – я тримаю телефон біля неї.

– Я боюся! – промовляє дівчина.

– Тоді я зараз сама подзвоню! – кажу й набираю номер. Перший гудок — і дзвінок прийняли.

– Алло, кохана! – відповідає Слава. Я включаю гучномовець і передаю трубку Соні.

– Алло, є розмова! – буркоче вона.

– Може, давай пізніше? Я тут твій улюблений фільм підготував, попкорн з карамеллю…

Я бачу, як блондинка вагається. Щіпаю її, щоб прийшла до тями. Вона мовчки свариться, але все ж каже:

– Слава, нам треба розійтися. Прошу зібрати свої речі і покинути мою квартиру якнайшвидше.

– Але…

– Геть… – кричить Соня, я аж підстрибую. Потім м’якше: – Тільки попкорн залиш.

Відключає дзвінок і заносить номер у чорний список.

– Полегшало? – протягаю їй стакан із соком.

– Ага! – залпом випиває дівчина.

– Тільки вже краще пожити якийсь час у мене в будинку.

– У тебе? – широко відкриває очі Соня.

– Повір. Для твоєї безпеки. До того ж, я зізвонилася з деякими знайомими. Дім буде чистий та прибраний. І батьку треба подякувати — це його ідея. – беру бутерброд із підноса. – Гроші залишать тобі. На їжу та одяг.

– Дякую! – Соня обнімає мене. – Тільки не ображайся!

– В сенсі? Знайшла інший притулок? – пильно дивлюся на дівчину.

– Так, Рома запропонував пожити в нього. Ситуацію він знав. Я не змогла відмовити.

– Нічого. Головне, щоб була в безпеці.

Софія стоїть на вулиці зі мною та Ромою і чекає машину. Ряба носиться недалеко. Саша так і не отямився. Тому провожати їх не зміг.

– Не хочу залишати вас удвох самих, але знаю, що Саня у надійних руках. – звертається Ромич. – Дивись за ним!