20 (Ліс)

- Здається, тобі вже досить! - вирвала в мене з рук стакан з вином Соня.

- Нічого, що це перший і єдиний вокал вина, який до того ж я не допила! - обурилася я.

- Просто не хочу, щоб ти уподібнювалася до Саши. - зітхнула подруга. - Ти ж мене знаєш...

- Знаю...

- Що робити будеш? - допила вина з мого бокала блондинка.

- Хочу розібратися з коробкою. - показала я на коричневу ємкість. Встала з ліжка і взяла її в руки.

- Допомога треба? - Негативно закивала головою. Я сама. Все ж це ж мій батько!

- Здається, Тут і без в тебе діло! - кивнула я в сторону дверей, знизу якої скреблася мишка. - Тебе звуть!

- Позвеш, якщо треба! - я лише підштовхнула Соню до дверей.

- Давай, йди! - Софія пішла, а я залишилась одна в кімнаті. Спокійно. І міцно стиснувши коробку, відкриваю двері. 

Повертаю наліво і бачу Сашу, який на мене стоїть біля своїх дверей. Надіюсь, не мене чекає. Все ж не можу пробачити. Тяжко зітхаю.

В голові до сих пір крутиться момент як Алекс жбурнув Рябу в стіну, коли та намагалася мене захистити. На щастя, переломів ніяких. Проте все ж отямившись першим ділом я переживала за неї. На зараз моя дівчинка лежала на своїй лежанці і солодко спала. Шок ні в мене ні в неї не пройшов. А щодо себе... Синяк не перший і не останній. Тут куди не глянь одні синяки. Від дверей, від чужого лоба, від гострого краю стола. І це ще я не всі назвала.

Відразу згадую тата, який в нелегкі періоди мого особистого життя говорив мені: "Любов не можна описати фізично. Б'є - значить любить! Хто це придумав? Я за своє прожите життя жодного разу не бив жінок, і не збираюсь. Ліс, любить лише той, хто визнає свої помилки, і якщо це кохання взаємне, то воно вічне. А починаєш цінувати лише тоді, коли розумієш, що шанс вже проґавила. Будь-хто може тебе вдарити, тільки не всі знаходять сили потім про це поговорити. І в цьому випадку ти сам-на-сам з ним." Проте так і не пояснив, що робити, якщо тебе заміняють боксерською грушею, але при цьому бачать в твоєму обличчі свого батька. 

Психологи кажуть, що найстрашніше покарання це ігнор. І раз я збиралася зайнятися наркотиками, все ж не хочу щоб біля мене хтось крутився. А в плані будинку, який знайшла, побачила таку невеличку лабораторію. Якраз те, що треба.

Зручно зібгавши коробку, рушила туди. Шлях пролягав через кімнату Саши. Чи то на жаль чи то на щастя. Так і не зрозуміла. І ось підходжу.

- Ліс? - промовив Алекс.

- Я зайнята! - відрізала від себе.

- Треба поговорити...

- Здається, нам не має про що говорити... - вже ступила один крок вперед.

- Будь ласка... - хлопець схопив мене за руку. Ліс як в кота, що з мультфільма "Шрек". Не піддавайся, Ліс. Тільки не зараз. А то затягне в яму, з якої і не виберешся...

- Відпусти. - спокійно промовила я.

- Ліс...

-Я знаю, про що зі мною ти хочеш поговорити. Можу тебе розчарувати про твої стосунки з батьком все знаю.

- Знаєш? Звідки? - підняв одну брову вверх брюнет.

- Навела довідку! - а вже потім добавила. - Краще я тебе не знала б!

Схоже, що ці слова вдарили по хлопцю. Я видьоргнула руку з його лап, і побігла в лабораторію.

- Тааак! - протягнула я, натягуючи латексні рукавички на пальці. На випадок, ще одягнула білий медицинський халат, бахіли та також шапочку. Ну мало що!

Почала з борошна. І правда, досить хитро зробили. І наче і не скажеш, що там наркотики. Не придерешся. Хіба, що якщо собак не натравлять цей порошок вишукувати. Черево ведмедя було ще однією схованкою. Але тут нічічого мене не здивувало. Такий трюк з іграшками вже давно наркоторговці в хід пустили. Особливо у фільмах. Тільки чомусь поліцейські або цього спеціально не бачать, або тупо не здогадуються.

Флешку підключила до ноутбука, який взяла з собою. Довелося знову йти двічі через кімнати Саши. Проте більше його не бачила. 

Як виявилося, на флешці були нарізки з батькової роботи. Схоже, тато до всього, за що він не брався, підходив дуже відповідально. Приховані камери, записи на диктофон. Одним словом, дуже розумно. Але що з цим робити далі?

Кокаїн сам по собі сильний наркотик. І судячи з того як витончено до цього підійшли Роза з Філем, смертей не запобігти. Запакувавши все це в коробку, розумію, що кращим виходом із даної ситуації, це відправити все це до поліції. Але підлаштувавши цим самим і самих дилерів.

Проте з'явилася іще одна ідея. Як кажуть муха прилітає до меду. Шукаю номер телефону Філа і дзвоню до нього. За допомогою комп'ютерних програм змінюю свій голос.

- Слухаю!

- Добрий день! Мене зарекомендували вас як людину яка може знатно розфарбувати вечірку яскравими фарбами.

- Да, так і є. - хмикнув у трубку той.

- Я хочу отримувати найсолодшу дозу вашого порошку. - відказала я.

- Куди вам підвести? - питає Філ. Я називаю будинок недалеко від того, де я зараз перебуваю. А також час. Бо чула, як звідти лунала музика. Вечірка буде гарячою!

- Добре, чекайте. - дзвінок закінчився.

Проте телефон не відпускаю і дзвоню до знайомого в поліцію.

-Алло!

- Сьогодні в такому домі на такій-то вулиці будуть торгувати кокаїном! - переходжу до суті я.

-  Звідки така інформація? - питає підозріло поліцейський. "Від верблюда" варіант не підходить, тому відповідаю.

- Від надійних джерел.

- Заявку прийнято! - промовляє той.

Супер! Скидую дзвінок. Різниця в часі повинна складати хвилин десять. Гроші ж обіцяю Філу скинути після. Зрозуміло, що такого я не зроблю. Я ж не дурна!😉

Заховавши коробку в кімнаті, вирішила піти на терасу. Проте вже в коридорі побачила Ромку, який як блискавка вилетів з кімнати Саши. Мені яке діло. Проте Ромич побіг до мене.

- Чого тобі? - дивлюся на нього.

- Саня без свідомості. - віддихуючись засопів чорноволосий.

- А мені яке діло? - байдуже запитала Я, хоча серце забилося дуже швидко від переживання.

- Тільки не треба казати, що тобі все рівно! - підійшов до мене Рома. - Ці ознаки брехні я розпізнаю за кілька кілометрів. Він тобі подобається. Ти йому теж. Тому не притворюйся дурою. Сама ж все ж прекрасно розумієш.