18 (Ліс)

- І як нам повернутися додому, якщо Саша кудись пропав? - скептично подивилася на Рому я.

Запілікав телефон, і Ромич включив його.

- Нам не і не треба чекати Алекса... - зітхнув хлопець.

- В сенсі? - здивувався Соня.

- Схоже, що хлопцю треба побути на самоті.

- Це через батька? - догадуюсь я. 

Роман киває.

- Рушаємо назад! - махає чорноволосий рукою.

До будинку ми дібралися без пригод. Так як в банк ми зайшли за допомогою Стюарда Вілсона до того як він відкрився, тож повернулися ми вчасно. Мовчки розійшлися по кімнатах. І перше, що зробила зайшовши туди, це заховала коробку.

А зараз я стояла під струями води в душі і думала про Сашу. Чому він зник і що такого сталося в нього з батьком? Якесь непорозуміння? Перевдягнувшись, вирішила, що якщо не хоче давати відповіді на мої запитання, то дізнаюся я все сама. І почнемо з біографії Спши.

Хоча і очі злипатися, все ж перед довгим сидінням за комп'ютером, зайшла на кухню, щоб надибати якоїсь їжі. І дуже здивувалися, коли знайшла кавомашинку. Соня і Ромка пішли спати. Принаймні спочатку так думала. Аж доки не почула в одній із кімнат хихикання. Їм там весело. А мені щось ні.

Налаштувавши механізм приладу на виготовлення кави, а також приготувавши стаканчики та різні солодощі, налаштувалася на довгу роботу. 

Олександр Таровський, двадцять один рік. Працює блогером. Два роки вчився на журналіста, проте кинув навчання через хобі блогера, яке згодом стало його основною роботою. Ріст - 1.93. Кажу ж точно жирафа!🦒 В дитинстві захоплювався музикою, і навіть складав пісні. Щоб ви розуміли я на канал Алекса не підписана, тому без поняття, що він там витворяє. Хоча, здається, вже треба!

А тепер щодо його батьків. Його тато Стів Таровський успішний бізмесмен, зразковий сім'янин. Чоловіку тридцять дев'ять років. Доволі симпатичний. Та й схоже своїм здоров'ям займається, судячи по фото з оголеним торсом, яке він раз-у-раз викладає на своїй сторінці в інстаграмі. А без цього ну аж ніяк.

Мама, Віка Таровська, дівоче прізвище якої Пуля. Ну да, я вже здогадуюся яка було у неї кличка в школі. Займається благодійністю, допомагає людям, які хворіють раком. Це якийсь натяк? 

Прогортавши кілька статей, я наткнулася на одну провокаційну під назвою "Протистояння батька й сина. Чому Стів Таровський не підтримує свого сина". І далі стаття про те, як Саша став відомим блогером, пожертвуючи навчанням. І схоже, що його тато м'яко кажучи не задоволений ним. Все ж у психології я розбираюся погано. Але судячи з цього містер Таровський ніколи не підтримував сина в його починаннях. "Людина з камінним серцем" - так називають його за спиною. 

З такою людиною важко жити. І я розумію Сашу. Випаваючи вже соту, на мою думку, чашку подумала я.

Аж доки не почула шурхотіння знизу і згодом голос Саши.

- Я дома. А може і не дома... Фіг зрозумій.

Та і голос якийсь був дивний. Бабах. Від цього звуку підскочила аж Ряба, яка мирно спала. Я аж за серце схопилася. Ми переглянулися між собою.

-Треба подивитися! - пробуркотіла я і пішла до дверей.

- Гав! - відповіла Ряба. 

- Зі мною хочеш? - хмикнула я.

- Гав! Гав! - радісно замахала хвостом руда.

- Ну пішли! 

Я відкрила я і виглянула в коридор.

Почулося дзвякіт посуду, наче хтось намагався приготувати їжу, але в нього погано випадило. Спустившись вниз, побачила Сашу, який схоже випив два десятка майданчиків алкоголю.

-  Допомогти? - підійшла я до плити.

- Не треба, я сам! - промовив хлопець. І я зрозуміла, що забула як пахне алкоголь. Дякую Алекс що про це нагадав.

- Де ж ця сковорідка? - проричав блогер, риючись в шафі. - А ось... - згодом промовив він, і витягнув посуд, тим самим виваливши все інше на підлогу. - І тааак зійде! - дерзько посміхнувся той, махнувши рукою.

За цей час я лише стояла і мовчки спостерігала.

- Так, а де яйця? - почав ритися брюнет. - Ха! Мої на місці! - Саша розтянувши труси з шортами, глянув вниз. - А де оті біленькі?

- Курячі? - прокоментувала я.

-Та хоч індитячі! - розвалився на столі Саша. - Жрать охота. Пусто в роті. - І вже згодом засміявся, здивувавшись. - О, а з мене непоганий поет вийшов.

Хлопець почав ритися на поличках, аж доки Не дійшов до холодильника. 

- Одне яйце, - витягнув з лотка хлопець інгредієнт і випустив на підлогу. Я зловила. - Друге... Третє.

За цей час я вже встигла нагріти сковорідку, налити туди масло і всі яйця розбити на неї.

- О, робиться? - здивувався хлопець, побачивши сковорідку з їжею на вогні. 

-Так, давай сідай! - промовила я і вже збиралася відправити Сашу на стілець... Як той махнув руками, цим же самим давши мені сильного ляпаса, що аж відлетіла і вдарилася об стінку. І промовив.

- Я сам! - і рушив, хитаючись до столу.

- Воно і видно! - потираючи щоку, зітхнула я. Напевно всі такі хлопці випитими стають. Хотілося б вірити, що ні.

Проте все ж добавила до яєць ще й бекону і вивалила все це месиво на тарілку. В стакан налила воду і кинула туди чорне вугілля від похмілля. Поставила це перед хлопцем. На деякий час все затихло. Алекс тихо жував. Проте коли вже збиралася забирати тарілку, щоб помити, юнак міцно схопив мене за руку.

- А десерт? - облизався. Е ні, я буду як Саша, який відкачував мене від наркотиків. Пізніше.

- Морозиво в холодильнику! - промичала я, намагаючись вирватися.

- Нєєє, не це! - і враз мене схопив за волосся. - Тебе!

- Відпусти! - почала вириватися я. Ай, боляче!

- Я. Хочу. Тебе. - по словах промовив Саша.

- Переб'єшся! - щіпнула його за руку я. Але чи то хлопець на це тупо не реагував, чи то не звертав жодної уваги.

- Боляче! - вже не до жартів.

- Захочеш! - мені вже страшно.

Алекс піднявся зі столу і кудись пішов. Щось м'яке. Напевно диван.

- Ти мене хочеш! - почав надавлювати мене на ліжко брюнет.

- Відпусти! - вже умоляла його.

- Хочеш! - прокричав хлопець і вдарив мене долонею по щоці. - Хочеш, захочеш! - і вдарив ще кілька разів.