16 (Алекс)

Лисицю я знайшов на рудій конячці, що було і не дивно. Дівчина стояла біля тваринки і щось тихо говорила. Я став позаду неї і сів на мотоцикл, який позаду коня розташовувався.

- Тато, вибач мене, я погана донька. - промовила Ліс. - Треба було мені тримати язик за зубами. - руда обняла коняку. - Ти завжди казав, що моєї вини тут немає, проте треба було тримати свої підозри при собі. І ось зараз я стою біля нашої подруги Ред, яка є провідником наших відносин. Спілкуюся з нею... Чомусь виплемнути емоції на неї не здається мені гарною ідеєю. Ти у в'язниці... Не на свободі... А я в парку атракціонів, на свободі... - Почулося зітхання. - І чомусь мені від цього не легше...

- Ти не винна. - промовив я, злазячи з мотоциклу.

- Ти підслуховував мою розмову з конячкою Ред? - повернулася на мій голос дівчина.

- Слухай, Не треба себе звинувачувати у всіх гріхах світу! - підійшов і обперся на Ред. - І якщо так сталося, значить так було задумано.

- Тільки не кажи, що цим управляє Бог! Чомусь мені здається, шо Він проти моєї сім'ї налаштувався! - подивилася на мене Лисиця. - Тільки й робить гірше й гірше!

- Твій батько розумів на що йшов. Він же міг просто звільнитися з цієї компанії?! Чоловік хотів зробити світ кращим, може тому Роберт до останнього нічого не змінював?

- Я не знаю! - пожала плечима Та. 

В повітрі повисло неловке мовчання. Лисиця мовчки вийшла з каруселі, за нею і я. Ряба за весь цей час просто спала, зручно влаштувавшись на лавці біля цього атракціону. І все ж через якийсь проміжок час вона промовила.

- Слухай, а тут є кіоск з солодкою ватою? - Ліс підійшла до Ряби і почала її теревенити за вухом. 

- Зголодніла?

- Да є щось таке. До того ж, ми ж нічого не взяли з собою з їжі!

- Тоді й попкорна! - підморгнув я. Лисиця хихикнула.

Вдвох ми рушили до кіоска.

- Слухай, а ти вмієш робити солодку вату? Бо я по-чесному, ні. - промовила до мене Ліс.

- Ну в основному нічого такого важкого я тут не бачу. Треба тільки включити машинку, почекати поки вона розігріється, взяти дерев'яну палочку, насипати цукор в пристрій і далі цю ж паличку крутити всередині. - пояснив чудо-утворення цього солодкого десерту.

- У твоїх словах нічого важкого немає! - хмикнула руда.

І ось ми підійшли до кіосків. Я став за одним із них.

- Мадмуазель, бажаєте щось солодкого? - обтерся на прилавок я.

- Солодкої вати. - показала дівчина рукою на чудо-пристрій.

- З яким смаком?

-Я б сказала якого кольору! - перевиправила мене Ліс. - Давай двох кольорів: жовтого, синього і зеленого.

- Ван секонд! - підняв палець вверх. По-чесному, ніколи не користувався такою технікою. Це перший раз. Але як сказала Ліс, що на словах немає нічого складного. Тому здійснивши все по плану, почав чекати поки цукор перетвориться у вату.

Вата почала злітати вгору, а Ліс почала її ловити, сміючись. Тому спочатку намотав на паличку жовту вату, за нею синю, а вже потім і зелену.

- Прошу, мадмуазель! - протягнув їй десерт.

- А скільки з мене? - нахилилася до мене Лисиця.

- Ну мені треба зовсім небагато! - хитро підморгнув їй.

- І що ж ви хочете? - зацікавлено глянула на мене дівчина.

- Для початку зійде і один поцілунок. 

- Багато хочете! - пробуркотіла дівчина, але все ж кивнула. Я відійшов від кіоску в очікуванні своєї оплати.

Ліс підійшла до мене і поцілувала в щоку.

- Еее! - обурився. - Я думав, що в губи!

- В оплаті такої деталі я не почула. 

- Ах так! - я підійшов до дівчини, і зглямзив у неї шматок вати.

- Куди? - незадоволено підняла на мене очі Ліс, коли я дожовував її солодощі.

- Це штраф за неочікуване бажання! - хмикнув на це я.

Лисиця лише показала мені язик. До того ж, я не злодій. Тому зробив собі нову порцію. Дісталося десерту і Рябі. Але це була горошинка, в порівнянно з тим, що залишилося у рудої. Та й ми не могли спокійно поїсти, бо згодом Ліс і в мене відібрала шматочок солодкого.

- Мстя була короткою! - запихуючи в рот вату, відповіла Лисиця. - Короткою, але ефективною.

І так доївши вату, ми зрозуміли, що по лікоть та й навіть по плече липкі. Вологих салфеток навряд чи вистачило, але вода, шум якої ми почули недалеко, могла це діло виправити. Спочатку це було просто вмивання та очищення шкіри віл липкого цукру. Але згодом я зрозумів, що на мене попала вода, і оглянувшись побачив задоволену Ліс, яка відразу ще раз обризкала мене.

-Ах ти ж! - злісно посміхнувся я, і приєднався до цієї водяної битви. З фонтану ми вийшли мокрі.

- Чого ви такі мокрі? - до нас підійшли Соня і Рома. Блондинка хитро посміхалася, да і Ромич, незважаючи на те, що годинник показував близько години ночі виглядав бадьоро.

- Милися, після того як неохайно поїли вату. - пояснила Ліс, витряхуючи свою майку від вологи.

- І бачу доволі успішно. - оцінив обстановку Рома. Ну принаймні у мене з Лисицею не було сексу. А судячи по постійних переглядах цих двох, у них явно щось було.

- Так як у тебе, Соню, зі страхом висоти? - запитав Я дівчину, дивлячись на Романича.

Софія аж почервоніла, але все ж найшла в себе сили відповісти. 

-Ти не повіриш, але більше не боюся.

- Да ну? - в розмову встряла Ліс.

- Ось так. - закінчила цю розмову Соня, а вже додала. - Може попкорн поїмо? 

І ось в чотирьох ми всі сиділи за столиком і їли попкорн. Рома намагався викаблучуватися, кидаючи попкорн у повітря, щоб зловити його ротом. Виходило не завжди успішно, але прогрес вже був. Та й то запропонував мені теж прийняти в цьому участь. Як змагання. Виграш був нічийний, так як перемогла дружба. 5:5. 

- Ой, з цими розмовами та поїдання я зовсім забула про Рябу. - піднялася Ліс з місця і пішла до собаки.

Останок ночі ми провели веселячись. То ганялися з Рябою по парку, кидаючи один одному кільця. То самі бігали один за одним. Вже на світанку Ромич виключив джерело живлення атракціонів, і ми всі гуртом звалили з парку.