15 (Ліс)

Після наради в туалеті, що вже само по собі звучить дивно, я пішла в свою кімнату. В голові не укладалося ті слова, що сказав лікар Дьюальд. Я і сама розуміла, що все ж виліковуються від раку не всі. Проте є ж випадки, коли рятували життя людей і на четвертій стадії.

Перериваючи одяг, думала, що одягнути. Мені приглянулася довга камуфляжна куртка з ґудзиками, чорні штани з дирками на колінах, та білу майку. Які туфлі? Кросівки це точно.

В рюкзак запихнула трохи корму та води для Ряби, яка спокійно дрихла на лежаку в моїй кімнаті. І як же без іграшок? Не забула і про ключі від банківської комірки. Не знаю, що тоді стукнуло в мою голову, але чомусь я на випадок взяла з собою снодійде. Все ж нікого не думала усипляти... Але знаючи мої пригоди на п'яту точку, прихопила з собою і це теж. Ну а раптом...

- Ряба! Прокидайся! В нас тобою буде прогулянка! - Собака показала язика, але очі не відкрила. - Ряба! - вигукнула я. 

Але Ряба повернулася до мене спиною.

- Треба було назвати не Рябою, а Сонею. Бо як і любила дрихнути так і любиш. - Видихнула я. - Ну тоді ми без тебе пішли. І вже відкрила двері. - Почулося скавчання, і руда все ж прокинулася. - Ну ось! Молодець! Хороша дівчинка.- погладила я соню.

Собака потягнулася і ми вдвох вийшли з кімнати. Софія вже теж була готова. І якось хитро на мене дивилася, наче щось хотіла сказати. Ромка же неподалік говорив з Сашею.

- Бачу очі хочуть щось сказати! - підійшла до подруги я.

- Ну да. - обережно оглянулася дівчина. - В мене був секс.

- Та ну? Із ким? З Ромичем? - глянула я на хлопця.

- Він мене доповнює! І в житті і в сексі!

- Давай без деталей! - промовила я. І тільки Соня відкрила рота, я почала лялякати.

- А він мене почав...

- Ляля...

- У нього такий величезний...

- Ляляляля! - не зупинялася я.

- Оргазм був... - на цьому моменті я не витрималася і закрила їй рота. Ну а ви вже, дорогі читачі, додумаєте самі!😉 

Соня з радістю б розказала б про свій сексуальний досвід якби я попросила, а в неї він був о-го-го! Яка радість, що цього не робила. Бо як тільки в її дні знаходилося щось дике і божевільне, мої вуха в котрий раз ставали інструментом для слухання чергових подробиць оцихот шурів-мурів.

- Закінчила? - запитала Я її. Та лише кивнула. - Фух! - зітхнула, і полізла шукати вологі селфетки. Все ж помада у Софії відбивалася!

- Ромка і правда був... - Але я підняла палець вверх і промовила. 

- Соня, я ж попросила без оцихот деталей!

На цьому нас перервали хлопці.

- Ну що готові? - ледь не підстрибуючи промовив Роман.

- Гав! - відповіла за всіх собака.

- Тоді пішли! 

- Ліс, слухай, а як ти перелазила паркан? - запитав Алекс, коли ми вийшли на вулицю. - Ти ж якось перебралася на ту сторону?

- Ряба зараз покаже! - кивнула я тій. Собака і правда побігла, перед цим оббігавши кілька разів дім.

Ромка теж збирався бігти за нею, проте я його зупинила. І все ж Ряба привела нас до ями під забором, де перша і перелізла. Я за нею. Саша слідом. 

- Ее, а є якийсь інший шлях, а то я запачкаюся? - почулося з іншої сторони забору. Соня, Соня!

- Ну можеш перелізти через забор! - запропонувала я.

- Та Господи! - пробуркотів Рома і кудись повів її. - Саша зловиш? - Той кинув.

Ромич поліз на мішки, які я минулого разу змастила в сходинки, взявши на руки ще нічого не розуміючи Соню. Оцінивши масштаб випробувань, прикрикнув. 

- На рахунок три. - почав Роман. - Один...

Але в цей момент Соня вже почала вже розуміти, що хочуть хлопці зробили. Благо, що юнаки були високими. Навряд чи станеться якась аварія.

- Два...

- Слухайте, давайте, я краще перелізу! - захвилювалася дівчина.

- Не бійся, не випустимо! - хмикнув Романич. - Іііі... Три! - І чорноволосий жбурнув блондинку через паркан.

- Зловив! - через мить перекинувся словами з другом Саша, і згодом поставив Саню на тротуар.

 - Більш так не кидайтеся! - пробуркотіла Софія, коли до неї підійшла я з Рябою. - Все ж я жива людина, а не річ!

- Сорян! - промичали ті двоє. Як кажуть два дебіла, це сила!

- Добре, пішли! - помахала я рукою вперед. - Є ідея куди піти, якщо все закрито? - запитала Я, коли всі порівнялися.

- Взагалі є! - посміхнувся Рома. - Думаю вам сподобається.

- І куди ж це? - запитав Саша.

- Побачите! - підморгнув Ромка.

Все ж снодійде нам все таки пригодилося, бо Ромич нас привів в парк атракціонів. А це було лишнім привідом підсипати охоронцю його в чашку.

- Все включив! - задоволено потер руки Романич, включивши джерело живлення.

Ви коли небудь ходили вночі в парк атракціонів? Ні, не тоді, коли вечоріє, а саме вночі, коли нікого немає, лише крім вас та охоронця. Відчуваєте себе якимось злочинцями, які проникли на чужу територію. Повний місяць освітлює атракціони, зірки як гірлянки миготять над нами.

- Хто куди? - питає Рома.

- Я ніколи не каталася на колесі огляду! - чесно зізналася Соня. - Я висоти боюся.

-Та ну! - засміявся Ромич. - Тоді пішли. Ви з нами? - звернувся до нас хлопець.

- А де Ліс? - почав оглядати місцевість Саша.

- Напевно пішла розмовляти з коняками? - хихикнула Софія.

- Це ж якими ж? - Не зрозумів Алекс.

- Оно, що на каруселі! - тикнула пальцями вдаль блондинка. - І Ряба схоже теж з нею.

- Тоді я пішов до неї! - одізвався Саша.

- Ну як знаєш! - пожав плечима Ромич і протягнув руку Соні. - Ну що, пішли воювати з твоєю фобією висоти?

Ті двоє побігли на колесо, а Саша рушив до каруселі. Атракціон був двоповерховий. Там були як і конячки, так і міні-мотоцикл, карета,машинки і багато чого подібного. Розважальний транспорт повільно вимальовував коло навколо себе. 

Не дарма кажуть, що вночі люди стають іншими. Живішими. Реальнішими. Новими. Бо схоже, що ці двоє точно перетворяться в невідомих ще світу особистостей. І цей день вони запам'ятають надовго!😏🎠