15 (Ліс)

Після наради в туалеті, що вже саме по собі звучало дивно, я поверталася в кімнату, відчуваючи дивний коктейль емоцій: страх, тривогу, натяк на надію. У голові все ще крутилися слова лікаря Дьюальда. Я розуміла, що не всі виліковуються від раку, проте відомі випадки, коли життя рятували навіть на четвертій стадії. Ця маленька надія робила мене одночасно ранимою і впевненою.

Перериваючи одяг, думала, що вдягти. Мені приглянулася довга камуфляжна куртка з ґудзиками, чорні штани з дирками на колінах і біла майка. Туфлі? Кросівки — точно. Коли я приміряла куртку, Ряба тихенько скиглила, наче оцінюючи мій вибір.

У рюкзак запхала трохи корму та води для Ряби, яка спокійно дрихла на лежаку в кімнаті. І як же без іграшок? Не забула й ключі від банківської комірки. Що спонукало взяти снодійне — сама не зрозуміла, але на всяк випадок прихопила його. Все ж нікого не планувала усипляти… Хоча, знаючи мої пригоди на «п’яту точку», краще перестрахуватися.

— Ряба! Прокидайся! В нас із тобою прогулянка! — Собака показала язика, але очі не відкрила. — Ряба! — вигукнула я.

Ряба повернулася до мене спиною, ледь піднявши голову.

— Треба було назвати не Рябою, а Сонею. Бо як любила дрихнути, так і дриже. — Видихнула я. — Ну що ж, тоді ми без тебе пішли.

Скавчання пролунало одразу, і руда все ж прокинулася.

— Ну ось! Молодець! Хороша дівчинка. — погладила я її по голові. Вона нахилила вушко, потяглася і легенько лизнула мені руку.

Собака потягнулася, і ми вдвох вийшли з кімнати. Софія вже була готова. Якось хитро на мене дивилася, наче хотіла щось сказати. Ромка ж неподалік розмовляв із Сашею, жестикулюючи і сміючись.

— Бачу, очі хочуть щось сказати! — підійшла я до подруги.

— Ну да… — обережно оглянулася Соня. — В мене був секс.

— Та ну? Із ким? З Ромичем? — глянула я на хлопця, намагаючись втримати посмішку.

— Він мене доповнює! І в житті, і в сексі! — Соня трохи червоніла, але очі світилися.

— Давай без деталей! — промовила я. І поки Соня почала щось відкривати, я підштовхнула її.

— А він мене почав…

— Ляля…

— У нього такий величезний…

— Ляляляля! — я не витримала, зареготала.

— Оргазм був… — на цьому моменті я закрила їй рот. Ну а читачі вже додумають самі. 😉

Соня могла б із захопленням розповісти всі подробиці, але я її зупинила. Бо коли її дні були сповнені дикого і божевільного, мої вуха ставали інструментом для слухання чергових деталей, яких краще не знати.

— Закінчила? — запитала я. Соня лише кивнула.

— Фух! — зітхнула я, полізла шукати вологі серветки. Помада Соні залишала червоні сліди на руках.

— Ромка і правда був… — почала вона. Але я підняла палець і промовила:

— Соня, я ж просила без деталей!

На цьому нас перервали хлопці.

— Ну що, готові? — ледве не підстрибнув Роман, очі його світилися від очікування пригоди.

— Гав! — відповіла за всіх Ряба, радісно стрибнувши.

— Тоді пішли!

— Ліс, а як ти перелазила паркан? — запитав Алекс, коли ми вийшли на вулицю.

— Ряба зараз покаже! — кивнула я. Собака оббігла кілька разів дім, обнюхуючи межі території і підбираючи найзручніший шлях.

Ромка теж збирався бігти за нею, але я його зупинила. Ряба привела нас до ями під забором, і перша перелізла. Я слідом, Саша за мною.

— Є якийсь інший шлях, а то я запачкаюся? — прозвучало з іншого боку.

— Можеш перелізти через паркан! — запропонувала я.

— Та Господи! — пробурмотів Рома і повів Соню.

Ромич поліз на мішки, які я минулого разу змастила, і взяв на руки Соню. Оцінивши масштаби випробування, він прикрикнув:

— На рахунок три. Один…

Але Соня вже почала розуміти, що хлопці збираються робити. На щастя, юнаки були високими, тож аварії не сталося.

— Два…

— Я краще перелізу! — захвилювалася Соня.

— Не бійся, не випустимо! — хмикнув Романич. — Іііі… Три! — і чорноволосий жбурнув блондинку через паркан.

— Зловив! — через мить перекинувся словами Саша і поставив Соню на тротуар.

— Більш так не кидайтеся! — пробурмотіла вона, а я підійшла з Рябою. — Я жива людина, а не річ!

— Сорян! — промовили ті двоє. Як кажуть, два дебіла — сила!

— Добре, пішли! — помахала я рукою вперед. — Є ідея, куди йти, якщо все закрито?

— Взагалі є! — посміхнувся Рома. — Думаю, вам сподобається.

— І куди ж це? — запитав Саша.

— Побачите! — підморгнув Ромка.

Снодійне все ж пригодилося, бо Ромич привів нас у парк атракціонів. І це дало привід підсипати охоронцю його в чашку.