14 (Алекс)

- Тільки візьми з собою ноутбук! - на секунду виглянув з коридору Ромич.

- Окей! - кивнула Ліс, і Ромка зник.

- А ноутбук йому навіщо? - подивився в коридор я.

Лисиця тільки знизила плечима.

- Все, готово! - прокричав чорноволосий. - Йдіть в туалет!

- Цікаво, що подумують телеглядачі, коли ми всі в чотирьох зайдемо в туалет? Бо Рома прокричав про це дуже голосно! - зауважила Соня.

- Шафи там навряд чи немає, тож в Нарнію не потрапимо. - піднялася з стільця Ліс. - Я за комп'ютером! 

- Я з тобою! - промовив я. Проте на це Ліс не відповіла.  Вона просто закрила двері прямісінько перед моїм носом. Я вже думав, що прищемить! Почулися гудки, і я затаївся.

- Мам, привіт, ти як? - почувся голос Лисиці.

- Нормально. Вже краще. - відповіла жінка. Не думаю, що маючи такий хриплий голос, і до того ж хворіючи раком, це можна назвати покращенням.

- Твоє "вже краще" я чую вже чотири роки! - заперечила Ліс. - Що каже лікар Дьюальд?

- Що мені краще! - вперто продовжувала та. 

- Добре, тоді виздоровлюй, ще подзвоню! - Вже збиралася скласти трубку Ліс, як її мама перебила.

-Я чула ти пройшла відбір на конкурс!

По тиші в кімнаті, я зрозумів, що Лисиця заокруглила очі і як мінімум, ще в голові кілька разів матюкнулася.

- Да, є таке.

- Будь там обережною! - наче відчуваючи небезпеку промовила Тереза.

- Все пучком! - на це відповіла Ліс і дзвінок закінчила. А вже згодом доповнила. - Ага, знаю, твої "Вже краще", краще лишній раз у лікаря Дьюальта уточню. 

Кілька гудків підряд і відповів чолос.

- Слухаю!  

- Доброго вечора, вас турбує Ліс Рудко, я дзвоню щодо стану своєї матері Терези Рудко.

- Да, да. Що ж, - створив паузу лікар, - стан твоєї мами бажає хотіти кращого.

- В сенсі?

- Не думаю, що вона довго протяне...

-Скільки? - твердо промовила Ліс.

- Місяць, може два. Точно не скажеш.

- Зрозуміло! - почулося з кімнати.

Зрозумів, що залишатися біля дверей буде без сенсу, тому рушив в напрямку до туалету. Ромич і Соня вже там розташувалися. За той час поки злопець вилетів із-за столу, туалет встиг поповнитися прямокутним столом та чотирма стільцями. На щастя, ванна кімната поєднувала в собі туалет та ванну, та й по собі вона була великим приміщенням, щоб розмістити всі ці речі і нас.

- А ти не витрачав часу! - оцінив обстановку я.

- А де Ліс? Ти ж наче з нею разом пішов. - почала виглядувати свою подругу блондинка.

- Зараз прийде. - відповів я. Судячи з усього їх треба побути деякий час на самоті. Проте цього не сказав.

Хвилин через п'ять дійсно з'явилася з ноутбуком Ліс. Видно, що дівчина була засмучена, проте на диво спокійно трималася і схоже, що не проронила і сльозинки. Я міцно її обняв.

- Дякую! - прошепотіла на вухо Лисиця.

- Що ви там лижетеся! - зацікавлено нахилила голову Софія.

- Вони ще навіть не починали! - добавив Роман.

- Добре, а тепер розкажи, навіщо ти нас запросив, як би це дивно не звучало, у ванну і навіщо я протягнула з собою ноутбук? - Лисиця поставила на стали комп'ютер.

- Скажімо так, я здогадувався, що конкурс якийсь не справжній! - почесав підборіддя Ромич.

- В сенсі, здогадувався? А чого мені не сказав? - схрестив руки я на грудях. - Ти ж в цьому ділі профі!

- Це ж в чому? - скосила очі Соня.

- Романич є моїм юристом в підписі документів, ділових пропозицій і всього такого. - пояснив Софії. - Він за мене старший на два роки.

- А тобі скільки? - вже запитала Ліс.

- Двадцять один.

- О, так різниця у віці у вас не така ж і велика! - затараторила Соня. - Втім як і в мене з Ромою.

Ліс аж подавилася водою, яку пила з склянки.

- Соня! - в шоці таращилася Та на свою подругу, поки я стукав Лисицю по спині.

- Що? - не розуміла блондинка. Ліс лише махнула рукою.

-Так що щодо конкурса? - вже звернувся до Ромича я.

- Документи наче не викликали ніяких запитань, проте судячи з цього, цей конкурс підготували за кілька днів. Що в реальності неможливо. Бо зазвичай на це витрачають тижні як не місяці. Придумують деталі, місце проживання, розваги. А тут лише факти. - Рома вивалив на стіл документи.

- Так слухай, чим тобі хата не подобається? - показала руками по туалету Соня. - Все ж нормально!

- Будинок цей арендували рівно на тридцять днів. Ніяких претензій до нього я не знайшов. Але, є один ньюанс.

- Це ж який? - підняла очі Лисиця, переглядаючи документи.

- Камери! Їх тут небагато. І найцікавіше те, що вони відключаються з дев'ятої години вечора, а зранку в дев'ять вже працюють.

- Тобто ти натякаєш, що якщо звалювати, то треба вночі? - підсумувала Соня.

- Бум! - стукнув по лобу Ромич.

- Все ж незважаючи на твою відкриту придуркуватість і божевілля, ти толковий пацан, гарний юрист, і на диво час за часом в твою голову попадають чудні, але геніальні ідеї! - похлопав Ромку по плечу.

- Бравісімо! - почала аплодувати Соня.

- Сенк'ю вері мач! - почав низько вклонятися Ромич.

- Рано радуєтеся! - розвіяла наше весілля Ліс. - Є проблема. - Банк закривається о четвертій годині вечора. Ми ж не будемо там до ранку сидіти, щоб нас там прийняли?

- Зато будемо першими відвідувачами! - підняв палець вверх Рома. - До того ж, я ж сказав, камер не так багато! Ловите натяк? Так що давайте збиратися! Якийсь непримітний одяг. 

- Ауу! Банк вже закрився! - клацнула пальцями напроти Роми Лисиця.

- Ауу! А ми не будемо туди соватися! Просто проведемо безсонну ніч, а до дев'яти прийдемо в банк.

- Ну не знаю! - засумнівалася Ліс, а згодом добавила. - Тоді Рябу теж візьмемо з собою. Все ж хазяйка з мене погана, треба виправлятися.

- Тоді давайте збиратися! - змотивувався Ромич. - Тільки треба все це занести назад! - і показав на стіл та стільці.

- Я допоможу! - раптом одізвалася Соня. Ой, щось мені здається, що ті двоє перетворяться в парочку. Таку солодку і дотошно божевільну!🥴😏