13 (Алекс)

— Якщо ніс починає чесатися, значить Ліс когось привела! — Соня почухала почервонілий ніс і хитро підморгнула. — І, судячи з усього, це не просто гість…

— В сенсі когось? — насторожився я, намагаючись здогадатися. — Ти серйозно, чи це якийсь новий трюк Ліс?

— Я знаю цей погляд! — пробуркотів Рома, склавши руки на грудях і насупившись, ніби він бачив увесь світ.

— І що? — поцікавився я, хитро посміхаючись, але відчував, як серце б’ється швидше від передчуття пригоди.

— Погляд ревності, — задоволено промовив Рома, а його очі світилися пустощами й іронією.

— І схоже, що я здогадуюся, кого привела Ліс, чи вона сама до неї прибігла, — Соня ще раз почухала ніс, наче розгадувала загадку всесвіту.

— Вона? В сенсі жінка, дівчинка? Хто? — не знаходив місця я, трохи підстрибуючи від нетерпіння. — Не кажи, що ще якась магія від Ліс?

— Собаку, Саша, собаку! Ліс просто обожнює собак. А от у мене на них алергія, тому я і в шоці, — здихнула Софія, голос якої тремтів від суміші страху і здивування.

— Секунду! — підняв палець вгору Рома і миттєво кудись зник, залишивши нас в здивованому мовчанні.

— А він куди? — здивовано запитала Соня, поглядаючи на двері, через які пропав Ромич. — Хтось бачив, куди він зник?

— Хм! — я хитнув плечима. — З Ромою ніколи не знаєш, що йому в голову стукне. Може, він просто побіг рятувати світ, а може — шукати що-небудь цікаве.

І ось через секунду пролунало переможне:

— Знайшов! — Рома повернувся, підбігаючи з упаковкою. — Тримай, це таблетки від алергії, сам ними користуюся. — І віддав упаковку Соні, при цьому підморгнувши.

— Не пам'ятаю, щоб у тебе була алергія… — задумалася я, дивлячись на нього з недовірою. — Або зараза приховував?

— От ти не бачила проявів, а значить, таблетки ефективні! — постукав пальцем по голові Романич, хитро посміхаючись і смішно нахилившись.

— Дякую! — промовила Соня, посміхаючись, і трохи червоніючи від уваги.

— Тільки з водою треба пити! Думаю, ти знаєш, як це робиться, — задоволено додав Рома, підморгнувши мені, неначе це був секрет між двома старими друзями.

З кухні пахло свіжоспеченими оладками, їхній аромат тягнув до столу і викликав непереборне відчуття домашнього затишку.

— Ммм! — Рома аж почав тягнутися носом до запаху. — Якщо запах такий божественний, то смак точно вбивчий!

— Привіт! — виглянула Ліс із-за плити, витираючи руки рушником і посміхаючись нам усім, немов сонячне проміння.

— Ліс, тільки не кажи, що тут Ряба! — почухала ніс Соня, але посмішка не зникла.

— Добре, буду мовчати! — і через секунду з-за столу вигулькнула маленька мордочка Ряби, яка обережно обнюхала повітря і весело махнула хвостом.

— Твоя? — я нахилився, спостерігаючи, як собака обережно підійшла, відчуваючи нових друзів.

— Давай, знайомся! — шепотіла Лисиця. Ряба обнюхала мене, хвіст почав весело махати, а потім облизала обличчя, залишаючи сліди мокрого носика.

— Моя хороша! — крикнула Ліс і кинула собаці маленьку цукерку. Ряба підстрибнула, впіймала десерт у повітрі і замахала хвостом так, що він майже вдарив мене по коліні.

— Тепер я! — присів Рома, підсовуючи рукою ще одну цукерку. Ряба не розгубилася і повторила трюк. — Круто, тепер я їй подобаюся!

— Слухай, а як вона взагалі знайшла цей будинок? — Соня вже випила таблетку, ніс майже перестав червоніти. Ряба підійшла до неї, а блондинка погладила собаку.

— Якщо не помиляюся, Ряба не відходила від старого дому, де жив Ліс. Коли батько потрапив у в’язницю, а мама в лікарню… — Ліс глибоко зітхнула, і її очі затуманилися сумом.

— А твій тато у в’язниці? Мама в лікарні? — Рома обережно нахилився до неї, ніби боявся зламати тендітну тишу.

— Рррр! — заричала Лисиця, ніби намагаючись пояснити, що це непросто. Потім додала: — Давайте спершу поснідаємо, і я розкажу все. Стол готовий, сідайте!

За столом Ліс почала розповідати, а її голос то тремтів, то ставав твердим:

— Це почалося давно. Мій тато, коли вчився з хлопцем на ім’я Філ, вони дружили. Потім контакти довелося припинити, тато шукав роботу й натрапив на продаж наркотиків. Тоді він не знав, з чим зв’язався, а Філ і Роза, з якою Філ познайомився, керували всім. Тато зрозумів, що справа нечиста, і здав їх поліції.

— Я так розумію, це ота Роза, про яку ти питала? — промовила Соня, відкушуючи оладку.

— До цього дійдемо, — Ліс відвернула погляд, злегка посміхаючись. — Але так, Соня права.

Я погладив Рябу, слухаючи далі:

— Роза тоді встигла народити. Це правда, не вигадка, — Ліс зробила паузу, вдивляючись у простір. — А Слава, син Філа та Рози, досі думає, що я з ним.

— Отакий серіал у реальному житті! — вставив Рома. — А я думав, моє життя складне!

— Тато намагався завести сім’ю, залишив небезпечну справу, і народилася я. Він змінив багато робіт, потім став водієм у вантажній компанії… а власником був Філ!