8 (Алекс)

Ви знали, що лисиці літати не вміють, а схоже, що моя Лисиця навчилася. Ліс стрибнула з поручнів, а я лише гадав в яку сторону мені бігти, що її зловити. От чого розслабитися бач вирішила вона, а страждаю я за всіх двох?

- Юху! - засміялася дівчина, опинившись в моїх руках. А згодом зауважила. - Слухай, я бачу тобі так подобається носити мене на руках!

Я аж второпів від такого. Того що лише стараюся, щоб Ліс собі не нашкодила. Все ж ризик зламати щось, падаючи з другого поверху, невеликий. Але під тими препаратами, під якими зараз знаходиться руда, тут що завгодно хоч-не-хоч зламаєш. Та й то невідомо, шо ця Лисиця знову витворить.

Я і не думав, що можна так прив'язатися до незнайомої людини, просто проживаючи з нею в одному будинку. І якщо до того часу я її навіть і не знав, то прекрасно розумів, що ці моменти в пам'яті залишаться надовго. Принаймні точно у мене перші три дня!😅🤣 Бо судячи з того Ліс навряд чи щось буде пам'ятати з тих трьох днів. І це тільки перший день.

До того ж я не розумію організаторів. Звичайно ідея звести в одному приміщенні двох незнайомців цікава та оригінальна. Проте це дивно, що за межі будинку нікуди не можна виходити. Тобто якщо я захочу поговорити з Ромичем, то буду задовільнятися хіба що відео-зв'язком. Інші розважальні заходи теж будуть закриті. Ні тобі кіно, ні тобі атракціонів, ні тобі простої звичайної прогулянки. Догоджайся оцим! І я розумію як це екстравертам в цій ситуації, бо і сам такий є. Хотілося б вірити, що Ліс повезло більше. Але з судячи з її самозадоволеної посмішки їй явно тут весело.

- Чого така весела? - запитую.

- А чого ти такий серйозний? - запитанням на запитання відповіла вона.

- Ну ми з тобою тут застрягли на місяць без можливості вийти за межі будинку. - пояснив рудій ситуацію.

- Відразу видно, що живеш світським життям поза домом. - хихикнула та. - Ти явно неодоцінюєш себе!

- Я? Неооцінюю!

- Точно! - Лисиця доторкнулася пальцем до мого носу. - Тобі треба зробити рінопластику.

Що, що, але цього явно не очікував. Ніс, як ніс.

- Все відпускай, далі я сама! - пробуркотіла Ліс.

- Не будеш більше літати з поручнів? - нахилив голову вбік.

- Я пошукаю місце більш вижче і без тебе! - почулося від неї, і враз дівчина відштовхнула мене від себе і побігла на вверх.

Схоже Лисиці явно не до мене. Тому на випадок я пішов за нею, щоб переконатися в її безпеці і вже в дверях почув таку розмову.

- Ліс, з тобою все нормально! - почувся голос з трубки. Напевно, її подруга.

- Все пучком!

- Воно і видно, судячи з твого вигляду!

- А ти чого звониш? І морозиво в руках? Щось сталося? - затурбувалася Ліс.

- Можна й так сказати. Мені здається, що Слава мене зраджує! - почулося з трубки.

Так зрозуміло, дівчачі розбірки мені не цікаві!

Залишок дня я провів в своїх думках. Як і на наступний день. На щастя, Ліс більш не хотіла літати, проте бачачи мене чомусь втікала. З чого б це? Третій день нашого перебування в будинку запам'ятався мені найбільше. 

Ліс підійшла до мене зранку, коли я на кухні пив каву. 

- Тобі зробити? - дівчина кивнула.

Лисиця мовчала, навіть коли поставив гарячу чашку з напоєм біля неї, руда навіть не заїкнулася і не почала сипати матами як зазвичай роблять дівки, коли опікають язик. Була якась притишкла. По-чесному, почав за неї хвилюватися. Все ж веселою вона мені подобалася більше. Мовчки допивши каву і поставивши стакан у посудомийку, дівчина пішла.

- Чудачка якась! - пробуркотів я, знизивши плечима.

І вже займаючись спортом в залі, несподівано почув голос ангела. Саме ангела, бо тільки вони можуть співати так душевно. Це була пісня Sia - chandelier.

I'm gonna swing from the chandelier
From the chandelier
I'm gonna live like tomorrow doesn't exist
Like it doesn't exist
I'm gonna fly like a bird through the night
Feel my tears as they dry
I'm gonna swing from the chandelier
From the chandelier

Дівчина сиділа на підлозі, обпершись об ліжко. 

- Гарно співаєш! - Все ж музиці я розбирався. Але Та не звертала на мене ніяковісінької уваги. І тільки закінчивши співати, відповіла.

- Чого тобі?

- Хотів послухати, а також дізнатися чого ти мене уникаєш. - промовив, обпершись об двері.

Ліс затихла. Очі почали швидко забігали в різні сторони, лиш би не дивитися на мене. Таке відчуття, ніби вона збиралася з духом щоб щось сказати. Щось особисте. Проте згодом вона встала і підійшла до мене. І заглянула в очі. І тут я зрозумів, що утопаю в її океані. Це не річка, не озеро і навіть не море. Це величезний чисто синій океан. І те що повітря починає мені не вистачати. Дівчина стала на пуфік, який стояв біля дверей або зрівнятись зі мною зростом, і поцілувала. Ніжний, солодкий і такий спокусливий поцілунок. І я не зміг їй відмовити.

Мої руки обняли її за талію і почали вивчати її тіло. Її випуклості. Її шрами. Я ніколи не задумувався, що дівчата так хочуть любові. Бо в нашому суспільстві куди не глянь все зводиться до сексу. Тільки різниця все ж відчувається. Дівчата не шукають від сексу вигоди, якщо хіба це не стосується підвищення по кар'єрних сходинках. Вони просто хочуть щоб їх кохали... Доторкувалися... Обнімали... Цілували... 

А хлопці просто не хочуть цього бачити, лиш би задовольнити свої біологічні потреби. Можливо тому не всі шукають пару на останок життя. Просто лише через те, що знають, що рано чи пізно зрадять. Це в нас в крові. 

Ми, хлопці, не можемо не оглянутися, якщо пройдемо повз симпатичну дівчину. Як і дівчата. Це нормально, це природньо. Це властиво для всіх.

Ліс потягнула мене за мокру від пота футболку і посміхнулася. Я рушив за нею. Нами керувала якась магія. Підійшовши до ліжка, штовхнув Лисицю і та впала із хохотом.

Алекс, ти точно цього хочеш? Ще з першої зустрічі.

Я нахилився над Ліс, ліжко піді мною осіло. Аби не тріснуло. Бо схоже, що я останнім часом перейзамався в спортзалі. Одна груда м'язів і мускулів. І хоча б один грам жиру!