7 (Алекс)

Проснувся від того, що на мені щось важке ледве дихати давало. Відпихнув, а воно знову ще дужче навалюється. Повертаю голову — і бачу, що це не «щось», а Лисиця. Вона спала не на ліжку, а прямо на мені. Голова на плечі, руки обійняли, а нога закинута, наче в акробатки, мало не на шию.

– Та ти ж бегемот! – прошепотів я, намагаючись хоч трохи виборсатись.

Глянув на годинник. Ну що ж, можна з упевненістю сказати, що сніданок я пропустив. Хоча б на полуденок устигну. Принаймні, хочеться вірити.

Зрештою я таки звалив із себе цього «бегемота», потягнувся, і одразу відчув, як добре пахне ранком. Вікно було прочинене, легкий вітерець заносив запах моря, хвої та ще чогось свіжого. Погода обіцяла бути чудесною.

Перш за все – душ. Хоча, стійте. Душ я ж уже прийняв… разом із Ліс. Але нічого, зайвий раз не завадить.

Поки обливався водою, в голові прокручував: «Ну й початок конкурсу. Блогери знімають мотиваційні сторіз, а я – як рятую сусідку від передозу…»

Повернувся у кімнату, схопив телефон і поставив на штатив.

– Всім привіт! – усміхаюсь у камеру. – Сьогодні ми будемо займатися цікавим і корисним. Думаю, ви вже бачили вчорашні сторіз, як я знайшов Ліс на підлозі. Не хвилюйтеся, дівчина просто… релаксувала. – Піднімаю брови. – Якщо, звісно, наркотики можна назвати релаксом, що я дуже сумніваюся. Але не будемо про сумне. Тут є шикарний спортзал і навіть басейн. Тож погнали займатися спортом.

Поки знімав сторіз, усе одно в голові крутилася думка: «А їй що, реально настільки погано, що вона вляпалася в цю гидоту?» Я не міг просто залишити все так. Тому, незважаючи на власний графік, на кухні зробив їй сніданок: тарілку вівсянки та склянку апельсинового соку. Простенько, але від душі.

Коли заніс підніс у її кімнату, Ліс сиділа на підлозі біля ліжка й хихикала. Волосся в усі боки, очі ще туманні, але в них уже світилася якась іскра.

– О, Саша прийшов! – раптом вигукнула вона. – Ми знову підемо купатися під душ? – і сама ж засміялася з власного жарту.

– У другий раз! – пообіцяв я. – А поки що, на столі стоїть підніс. Прошу, поїж.

Лисиця замахала головою на знак згоди й простягла руки до тарілки. Я зітхнув полегшено й тихо вийшов.

Спортзал і справді виявився величезним. Як описував водій, із яким я їхав сюди. Залізні тренажери, дзеркала в повний зріст, доріжки, гантелі, навіть боксерська груша. Я переодягнувся у спортивку, включив на телефоні музику. Почну з бігової доріжки. Легка ходьба – ідеальний старт.

Крок за кроком, і мозок мимоволі поліз у спогади.

Я згадав, як починав бути блогером. Батько ніколи не розділяв моїх хобі. «Яка журналістика? Це ж постійні поїздки, небезпеки, мало що може статися!» – бурчав він. Вимоги завжди вищі за любов.

І тільки мій друг Ромич підтримував. Саме він і підкинув ідею.

Ми тоді сиділи в барі. Я втопив погляд у склянці й пробурмотів:

– Слухай, я думаю знайти підробіток.

– Саня, ти звернувся за адресою! – Рома аж потер руки, очі блищать, мов у демона, що вигадав нову спокусу.

Я відразу насторожився. Всі його ідеї завжди несли потенційну небезпеку. Наприклад, стендап, де він розповів «які дівчата в ліжку». Або коли вирішив перевірити, чи горить мокре волосся, але замість води намазав голову спиртом. Вогняне шоу з криками на піврайону – ось що тоді вийшло. Після того він півроку ходив майже лисим.

– Ну, давай, лякай, – зітхнув я.

– Тобі треба стати блогером! – серйозно заявив Рома.

Я аж перестав дихати. Потім видихнув із полегшенням:

– Фух. Я вже настроївся на щось гірше.

– Бро, інколи я теж видаю розумні ідеї, – хлопець плеснув мене по плечу.

– Інколи – ключове слово.

– Та ну! За це ти мене й любиш. – Роман розсміявся, піднявши келих.

І справді. Я й досі не міг зрозуміти, чому мене так тягнуло до його дивакуватості.

– Ти знаєш, скільки заробляють блогери? Двадцять одна тисяча гривень мінімум. І це лише початок. Розбагатієш за раз! – клацнув пальцями.

– Ну, припустимо. Але потрібен контент.

– Контент у нас уже є! Пам’ятаєш, я просив знімати всі мої експерименти? – Рома аж підморгнув.

– Було… – протягнув я.

– От і все! Відредагуємо, додамо спецефекти. Аудиторія сама підтягнеться.

І знаєте що? Він не помилився. Наші відео вибухнули. Потім я вже сам знайшов стиль, тему, став робити ролики про життя. І підписниці потягнулися. Та й підписники теж, але чесно – більшість аватарок у мене з дівчатами.

Я щойно перейшов із бігової доріжки на силові тренажери, коли почув голос у коридорі.

– Я літаю! – сміялася Ліс.

Я поспішив туди. І завмер.

Дівчина стояла на другому поверсі, нахилившись над поручнями. Волосся розвівається, руки розведені, як крила.

– Слухай, може не треба? – підняв голову.