3 (Ліс)

Додому я поверталася мовчки. В голові все ще лунав голос Палія: «Тільки одна виживе». І хоч я знала, що це просто фраза для драматизму, але від того мені було не легше – мурахи бігли спиною, ніби хтось увімкнув у мені генератор страху.

Соня, побачивши мене, миттю підскочила й міцно обняла, аж я мало не впустила сумку.

– Ти ніколи не казала, що твоя мама хвора! – прошепотіла вона мені у волосся, ніби боялася вимовити це вголос.

Я зітхнула, ковтаючи клубок у горлі:

– Про це ніхто не знає.

Слава, що стояв поруч із чашкою кави, спохмурнів і підняв брови:

– А тато?

– Не думаю, що зараз йому до цього є діло. У нього і так проблем по горло, – відмахнулася я.

Славко гримнув чашкою об стіл так, що бризки кави полетіли на скатертину.

– Міг би проблеми вирішити і приїхати!

– Не думаю, що із в’язниці випускають, – тихо сказала я, втупившись у підлогу. У такі миті я відчувала, що мозок шукає кнопку "вимкнути". Іноді навіть страшно, які способи приходять у голову.

Очі Соні округлилися так, що здавалося, вони от-от випадуть.

– Він у в’язниці? А що сталося?

Я сіла на диван, втупилася у стіну й заговорила рівним голосом:

– Кажуть, що він там когось убив, хоча це наклеп. Його просто прибрали як лишнього свідка. Я намагаюся розібратися.

– Да-а-а… ну і діла! – протягнув Слава й присвиснув. – У тебе життя серіалами можна продавати.

Я посміхнулася крізь смуток:

– «Нічого! Прорвемось!» – як каже тато. – До речі, морозиво ще лишилось?

Софія мовчки показала рукою на кухню. Чудненько!

Випуск

Я вмостилася на дивані з мисочкою морозива, зачерпнула велику ложку й запитала:

– Бачили випуск?

– Бачили, – Соня схрестила руки на грудях. – Але скажи чесно: навіщо ти перевдягнула одяг? Ти ж круто виглядала!

– Не думаю, що в платті зручно сидіти на підлозі, – пирснула я.

Славко мало не впав зі сміху:

– Нє, ну вони, звичайно, намудрили! Стільця не вистачило! Соня так ржала, що аж ледь не поперхнулася!

– Та я так і думала, – зітхнула я, але куточки губ усе одно сіпнулися в усмішці.

– А що сказали, пройшла чи ні? – поцікавилася Соня, підсунувшись ближче, наче відстань між нами якось впливала на правдивість відповіді.

– Не знаю, просили дати номер. Напевно, подзвонять.

– Тоді у нас є час, щоб підготуватися! – переможно підморгнула подруга й театрально клацнула пальцями.

Підготовка

Наступні кілька днів я почувалася манекеном. Соня вперто намагалася вдягнути мене «як шлюху».

– Соня! – бурчала я, відбираючи чергову «шкіряно-мереживну катастрофу». – Я йду на шоу, а не на кастинг у фільм 18+.

– Ти нічого не тямиш! – ображалася вона, обхопивши руками спину крісла, наче професійний стиліст. – Чоловіки люблять очима!

– А я люблю не падати носом у землю на каблуках!

Соня театрально закотила очі:

– Ну, впадеш – зате ефектно! Відразу в тренди TikTok.

Я закотила вже свої очі. Все ж я змогла відвоювати більшість своїх речей, але кілька «бойових суконь» залишила – мало що може статися. Ну… може, й не «кілька».

Дзвінок мамі

Маму я могла навістити лише по відеодзвінку – лікарня була в іншій країні. Коли екран ожив і я побачила її усмішку, серце стислося.

– Моя Ліс! – мама лежала на ліжку, без волосся, але все одно виглядала красивою. – Бачу, без тебе жодна передача не буде передачею!

– Та Господи! Одного стільця не вистачило! Не робити ж із цього трагедію! – намагалася я звести все до жарту.

– Все ж ти була гостею! – хитнула вона головою.

– Та-а-а… – я махнула рукою. – Ти як сама?

– Лікар Дьюальд сказав, що мені краще. У його понятті – «краще», але не так, як хотілося б, – мама округлила очі й показала пальцями лапки, зображуючи лапки-кави.

– Минулого разу в тебе були синці під очима, а зараз ти й справді посвіжішала, – сказала я, вдивляючись у її обличчя.

– Ага, морською водичкою бризнули! Свіженько! – підморгнула мама.

– Мам! – засміялася я, хоча в грудях щось стислося сильніше.

– Як Соня і Слава? Не ображають тебе?

– Не переживай, усе пучком. У них все добре.

– Чудово! Ой, лікар прийшов, я відключаюсь. І не переживай тільки, якщо не пройдеш!

– Не буду! Видужуй!

– Постараюся!

Відео обірвалося. Я витерла сльози долонею, але відчуття порожнечі лише посилилося.