Глава 22

Вирушати вранці на роботу не було ні сил, ні бажання.

Втомлена, але парадоксально сповнена душевних сил Аліна обережно вибралася з обіймів Романа до будильника. Його дівчина дбайливо відключила.

Швидко прийнявши душ і зробивши простий, але поживний сніданок, сіла на кухні перед столом. На неї чекав черговий непростий день.

Аліна почувала себе так, ніби має намір увійти в клітку з голодними тиграми, які прагнуть розправи над нею. Що там Рома говорив про проблеми Дмитра із психікою?

Одна справа опинитися в лігві ворога через незнання, зовсім інша - вирушити туди усвідомлено. Де взяти стільки сміливості?

Як просто було б залишитися вдома та надати фахівцям самим шукати рішення, пославшись на слабкість прекрасної половини людства та втому від пережитого. Але варто їй закрити очі, як вона бачила той страшний підвал. Колись виросте і дочка. І так хочеться, відправляючи її одну до школи, знати, що малеча в безпеці.

Рішуче беручи себе в руки, Аліна попрямувала до кімнати.

- Прокидайтеся, товаришу слідчий, на вас чекають великі справи, - жартівливо покликала вона, грайливо цілуючи коханого в щоку і тут же відсуваючись на значну відстань.

Набутий уночі досвід підказував, що поцілунки, розпочавшись, довго не закінчуються. А часу для спільного сніданку та дороги на роботу залишається катастрофічно мало.

Рома розчаровано зітхнув, не встигнувши втримати її за руку.

- Давай сьогодні позначимося хворими, і нехай весь світ почекає, - він ліниво розплющив одне око. - Я, правда, невиліковно хворий... тобою. Але ж діагноз можна керівництву не повідомляти.

Чоловік хитро посміхнувся і знову потягнувся до неї, остаточно скидаючи сонливість. Аліна спритно ухилилася. Оголосила, що вона і сніданок чекають на кухні, а в нього є десять хвилин, щоб прийти туди, і помчала подалі від спокуси погодитися із запропонованим варіантом.

Вона добре пам'ятала і про іншу його пропозицію, що надійшла вчора. Вже не вперше. Але обидва рази на момент адреналінового сплеску. Чи можна сприймати їх серйозно?

Сніданок пройшов у задумливому мовчанні. Вчора вода частково змила біль та заборони, сьогодні змусила зібратися з думками перед майбутнім серйозним випробуванням.

- Аля, я можу спробувати поговорити... - Завершуючи трапезу, заговорив Роман.

- Ні, - твердо відповіла Аліна. – Я піду туди сьогодні. І завтра. І стільки днів, скільки потрібно. Бо хочу знати, що хоч би ці сволоти за ґратами. Тільки прошу тебе... Якщо щось піде не так...

- Аля, припини! - Рома скочив з-за столу, стукнувши по ньому долонею. Іншою рукою нервово скуйовдив волосся, міряючи кухоньку кроками.

- Ром, ми ж обоє розуміємо, що може статися все, що завгодно... Будь ласка, пообіцяй доглянути дочку.

Він не знайшов у собі сил збрехати, що все буде гаразд. Тільки кивнув, проковтнувши ком, що підступив до горла.

Аліна бадьоро усміхнулася. Ніби цієї розмови щойно не було. Встала з-за столу і почала мити посуд, передаючи вже вимитий Романові, що стояв поруч із рушником у руках. У дитинстві вона не розуміла, навіщо батькам ця метушня з витиранням, коли є спеціальні підставки, щоб стікала вода.

На роботу встигла вчасно. Увійшла до кабінету, з полегшенням наголосивши, що всі соні ще не з'явилися.

Заварила заспокійливий чай, припустивши, що сьогодні він їй знадобиться.

Як поведеться Дмитро? Чи хотів він, щоб учора її вбили або тільки ще раз попередити, щоб не лізла не в свою справу? Від цього безпосередньо залежала можлива поведінка самої Аліни. Але відповіді не було. 

Максим, що увійшов до приймальні, змусив дівчину злякано здригнутися від несподіванки.

- Аліночко, ви вже тут? - чомусь спохмурнів шеф, ніби раніше вона не приходила вчасно.
Здивовано кивнула.

- У вас все в порядку? - Уточнила секретар, віддаючи йому порцію чаю, завареного для себе. Здається, зараз йому це потрібніше.

Максим вдячно кивнув, усміхаючись. Зробив кілька ковтків, заплющивши очі від задоволення.

- Аліна... Я хотів би вас попросити. Тільки не дивуйтесь. Не хочу налякати дарма. Але... Будьте обережні із співвласником компанії, - знижуючи голос майже до шепоту, Максим не відриваючись, дивився їй у вічі.

- Ви щось дізналися про Дмитра? - Уточнила Аліна, вирішивши поки не озвучувати зустрічне попередження.

Виявила, що раніше навіть не замислювалася, як партнер збирався вивести шефа з гри. Невже теж убити? Але на якій підставі компанія перейшла б до нього? Дімі належить лише частина, і лише цього офісу. Тоді як він планував провернути цю грандіозну аферу та прибрати до своїх рук величезний сімейний бізнес, створений, мабуть, ще до його народження?

- Я поки що не можу поділитися подробицями, - ухильно відповів Максим. - Але він має відношення до зроблених вами відкриттів. Просто будьте обережнішою з ним, гаразд?

Аліна покірно кивнула. Якби він дізнався всю правду, навряд чи обмежився б цим скромним попередженням.

Максима її реакція повністю задовольнила та трохи заспокоїла. Заявивши, що на ранок у нього призначено позапланова зустріч із детективом, який напав на черговий слід, він повернув розгубленій дівчині чашку і помчав, поглядаючи на годинник.