Глава 20

Рішення далося непросто, але чотири дні обговорень та шопінгу у супроводі Ромкиного колеги пролетіли, як один день.

Дочка залишилася зі слідчим. Як Аліна не сперечалася, як не шукала аргументи, щоб бути разом із нею, але розуміла, що це небезпечно. Не можна видавати її місцезнаходження.

Малятко потішно заспокоювало маму, гладячи її по спині, коли та в сльозах сіла на край ліжка і обхопила голову руками.

Дівчинка явно пішла в маму: дуже гарна та читати любить. Рома вже готувався подумки відбиватися від завзятих кавалерів, якось відразу сприйнявши її як свою дитину. Бувають діти, які заохочують всім своїм видом до зворушення і любові.

Хоча Аліна так і не відповіла на його боязку пропозицію. Тоді в тривозі була, потім уникала цієї теми. А він не поспішав повторно, "за всіма правилами" заміж кликати. Чомусь вона зволікала з реакцією. Раптом не впевнена у ньому, передумала, розлюбила. Він мучився, але мовчав.

Ще одним важливим рішенням, але вже від самої Аліни, стало її вперте небажання йти з роботи.

- Роме, ти не ображайся тільки, але... якщо я піду, а вам не вдасться відловити мерзотника, мені доведеться залишок життя бігати і ховати всю мою родину. Я не хочу щоразу обливатися холодним потом, прокидаючись від кошмарних снів. І коли вже моя дочка в надійних руках і навіть лапах... — дівчина красномовно подивилася на Голда, що заснув обійнявши дитину, що весь день не відходила від собаки. - То я вирушатиму на роботу щодня доти, доки ти не скажеш, що він заарештований без можливості звільнення. Бажано довічно.

Вона приготувалася вперто сперечатися, захищаючи свою думку. Але Рома тільки пильно на неї подивився з тугою у погляді і кивнув, мовчки погоджуючись.

- Але у твій телефон я поставлю "маячок". Зовнішнє спостереження тепер ризиковано вести. А я маю знати, що з тобою і де ти.

Аліна слухняно кивнула і в понеділок вирушила на роботу, ніби там її зовсім не чекав ворог.

Проходячи повз, спокійно і скромно привіталася з ним. Дмитро провів її здивованим поглядом. Він переконався, що її відмова – не гра, щоб підвищити ціну. Невже так сильно любить дитину? Баби так не вміють, він точно це знав. Але якщо й так, то це чудово – стійке слабке місце, на яке завжди можна натиснути.

А натиснути доведеться. Не може він так легко відпустити її, не провчивши. Потім усе життя боятиметься, що вона втратить страх і здасть його. Та й просто... надто вже гарна цукерка та бажана.

Таких апетитних штучок він ще не зустрічав.

Марина пурхнула у приймальню щаслива, ніби не розлучилася нещодавно з нареченим, а зустріла свого нареченого.

- Вітання! Як шопінг? Бачу, що непогано! - радісно заспівала вона, окинувши секретаря швидким поглядом.

Аліна розгублено подивилася на дівчину. Мимоволі затрималася на лікті, помітивши синець, що починав жовтіти.

Марина нервово хихикнула, спіймавши погляд референта і квапливо спускаючи рукав.

- Привіт, Марино, - обережно відповіла дівчина. - Вибач, будь ласка, а це ж партнер Максима приїхав?
Однокласниця охоче закивала головою.

- А що? Сподобався? - вона раптом примружилась, підтяглася вся, наче приготувалася захищати свою територію.

- Я не люблю брутальних чоловіків, - ще обережніше, сказала Аліна. – А ти давно його знаєш?

- Три роки, - заспокоюючись, сказала Марина. - Не зрозумію твого інтересу. Раніше ти не питала.

Аліна замислилась. Чи говорити їй? І якщо казати, то що саме?

- Мені здається, він трохи грубий. Жіноча інтуїція. Мені ж також працювати з ним.

Марина безтурботно відмахнулася.

- Так він же в іншій філії начальником буде. Сподіваюся, що і я туди перейду, - вона мрійливо прикрила очі, будуючи примарні повітряні замки перспектив. - Сама розумієш, навряд чи ми з Максом зможемо й надалі працювати разом.

- Марино, ти б обережніше була з Дмитром.

- Не розумію, про що ти, - глузливо пирхнула Марина, навіть не намагаючись приховати жіночий тріумф. – Та й потім! Одного нареченого ти вже мене позбавила. Не треба порад. Твої поради погано закінчуються.

- Я не уводила нікого. Максим – тільки начальник для мене. Я ж тобі вже казала. І ти сама чудово це знаєш. Я не розумію, навіщо звалюєш провину на мене...

Здається, Марина всерйоз планувала пов'язати з Дімою свою долю. Сяє вся. Хоча й маскується поки що.

- А взагалі!.. Я думаю, ти мені просто заздриш. Бачила я, на чому твій кавалер по тебе приїжджає...

Аліна не знайшлася з відповіддю, Марина квапливо покинула приймальню, так і не сказавши, навіщо приходила.

Дівчина втомлено опустилася на свій стілець, дивлячись услід цілком однозначно колишній подругі.

Вона розуміла, що синець з'явився не сам собою. Значить, він і з Мариною грає у свої садистські ігри. На щастя, без смертельного розмаху. І, мабуть, із її захопленої згоди.

Аліна здригнулася від огиди. Як можуть подобатися такі нездорові стосунки? Та це не її справа. Головне, щоб родині дали спокій. Скільки заради цього доведеться терпіти інтриги та бруд, що булькає в офісі киплячою жижею темних подій?