Глава 17

День за днем Аліна ставала все більш цінним співробітником компанії, перекладаючи на свої плечі обов'язки кількох відділів. Коли такі люди виходять із ладу, їх можна замінити. Замінити можна будь-якого підлеглого. Але для заміни деяких потрібні дві і більше людини.

Максим чудово розумів, що без неї вже не обійтись. Було приємно усвідомлювати, що так вона виросла саме у його компанії. Хоча й усвідомлював, що це навряд чи його заслуга. Вона старанно вивчала все, що стосувалося роботи, вникала у суть кожного питання.

Йому все ще було ніяково за свої слова та поведінку у перші робочі дні дівчини. І він все ще відчував душевний дискомфорт від думки, що їхні стосунки неможливі.

Макс щоразу вирушав на зустріч із детективом один, сподіваючись якось у звіті почути, що дівчина вільна. Адже детектив займався не лише справами його компанії.

Його мучили суперечливі почуття. Хотілося для неї щастя, хай навіть він не був його складовою.

Хотілося бути із нею. Він остаточно заплутався. Знав тільки одне: після спілкування з нею ще менш реалістично знайти дівчину, до якої хотілося б щовечора повертатися додому, і при цьому не порівнювати її з Аліною на користь останньої.

Постійно похмура останнім часом Марина перестала викликати агресію, дратівливість. Притихлу наречену, що не відбулася, було просто шкода. Вона зненацька не сперечалася з ним, не огризалася, не намагалася нічого довести. Лише годинами пропадала у своєму телефоні. Говорила, що читає якісь звіти, вивчає нову сферу діяльності. Але подробицями не ділилася. Її скритність дивувала, але дозволяла зберігати хоча б видимий спокій за відсутності постійних з'ясувань відносин.

Максим кілька разів заставав їх із Аліною за чаюванням. І був радий, що вони продовжують спілкуватися, не дивлячись на ту незручну ситуацію, яка виникла з його вини. Здається, Аліна навіть намагалася підтримати колишню однокласницю. Тонко, делікатно.

Невже повірила, що можна бути просто другом, просто начальником, коли поряд вона? Максима приголомшувала її щирість, довірливість і відкритість, що межують із наївністю.

Того ранку небеса, що раптово розкрилися, затопили вулиці брудною водою, обкотивши дороги і тротуари. Ніщо не віщувало такого сильного дощу, і за законом підлості парасолька, що носилася цілий тиждень із собою, залишилася вдома. Синоптики, як завжди, тицяли пальцем у небо, сім днів поспіль обіцяючи зливи, а на восьму - сонячну погоду, вгадавши з точністю до навпаки.

Ну ось, доторкалися пальцями в стелю світобудови, невдоволено подумала Аліна, швидким кроком намагаючись подолати відстань, що відокремлює її від офісу. Цим відрізком шляху громадський транспорт не ходив. У хорошу погоду долати його пішки – одне задоволення. У вітряну – зовсім інше.

Тепер же й слів не вистачало для опису радості від наскрізь промоклого одягу, що важко обліпив тіло і всією своєю вагою тягнув вниз. Тут і не захочеш, а зігнешся.

Все, що вона могла собі дозволити, прикрити обличчя, сподіваючись, що грим не змиється, загрожуючи неминучим викриттям.

Вона, звісно, вже звикла до себе такою. Але, зізнатися, весь цей маскарад їй набрид. Хоча іншого виходу дівчина не бачила. Не могла ж вона одного дня заявитися в офіс повністю оновленою, тобто повернувши колишню себе, вдавши, що так і має бути. Така собі Катя Пушкарьова - 2. Адже саме її кіноісторія наштовхнула подруг на всю цю витівку. Небезпека все ще нависала над нею тяжкою грозовою хмарою. Розслідування не могло дійти логічного фіналу.

Заскочивши в офіс, промокла з голови до п'ят Аліна, була жалюгідним видовищем. Вода стікала з одягу, утворюючи в холі бізнес-центру ціле озеро.

Начальник служби безпеки, віднедавна особливо уважний і привітний до неї, співчутливо похитав головою.

Тітка Нюра, яка підробляла і на інших поверхах теж, веліла про калюжу не хвилюватися і скоріше переодягнутися в теплий і сухий одяг.

Бабуся старанно накопичувала гроші, щоб колись вручити їх онукові для покупки власної квартири. Самій їй мало було потрібно, за її словами.

Аліна тільки кивала, засмучена, що не може допомогти. Її рахунки, як і раніше, заморожені.

Хоча Роман допоміг у переговорах із банком досягти домовленості. Після завершення слідства всі чесно зароблені гроші знову стануть їй доступні. Тоді вона неодмінно зможе допомогти тітці Нюрі здійснити її мрію. Добре б ще внук був вартий такого клопоту бабусі.

Розмірковуючи про це, промокла й змерзла Аліна шмигнула носом, вдячно кивнула і пройшла до ліфтів, залишаючи за собою доріжку з мокрих і брудних слідів.

Більшість колег прибували до офісу на своїх авто чи таксі. Дивлячись на неї, невдоволено морщились і обминали. Можливо, це і на краще. Останнім часом її і так недолюблювали всі співробітники компанії, вважаючи, що вискочці просто пощастило і вперто відмовляючись помічати виконану роботу для досягнення такого "везіння". Що ж, тепер цуратимуться більше. Отже, один день можна прожити без отрути. А зараз їхати в порожньому ліфті, який їй дуже люб'язно всі поступилися, раптово вирішивши почекати.

Перш ніж двері ліфта зачинилися, у натовпі колег майнуло обличчя Марини. Останнім часом завжди глибоко зануреної у себе або свій гаджет. Дівчина спохмурніла, помітивши подругу в повній ізоляції від інших. Потім її раптом осяяла радісна усмішка, і вона квапливо заскочила в ту саму кабінку ліфта.