Глава 15

- Максиме, вибачте, мені потрібно відповісти на дзвінок, - нарешті сказала Аліна, встаючи з-за столу.

Максим із приреченим розумінням кивнув їй, але не пішов.

- Алло, - майже пошепки відповіла дівчина, зніяковіло дивлячись на шефа.

- Аліна, а ти чому шепочешся? На нараді? - трохи винувато спитав Роман, мимоволі й сам переходячи на шепіт.

Секретарка зам'ялася.

- Роме, я сиджу прямо перед начальником і...

- І в тебе зараз обідній час, - раптом вигукнув невдоволено.

Максим розуміюче посміхнувся, почувши цю репліку. Веселий видався день.

- Я пам'ятаю, що в тебе з собою ланч, але подумав, що від піци та морозива ти не відмовишся, - спокійніше запропонував Роман і невпевнено замовк на хвилину. - Так що я під твоїм офісом і чекаю на тебе.

- Якщо ти мене розгодуєш, я не влізу навіть у свій одяг.

- Але ти від цього не перестанеш бути собою, - заперечив Рома.

- У якомусь розумінні перестану, але піца звучить дуже привабливо. Я зараз спущусь.

Натиснула відбій і винувато подивилася на начальника, потім на годинник. Зараз і справді обідній час і вона має законні півгодини особистого часу. Мабуть, варто скористатися ним.

Словом, Аліна втекла з поля бою. Коротко вибачилася перед Максимом, пообіцявши невдовзі повернутися. Пронеслася повз розгублену тітку Нюру, що мила підлогу прямо біля її кабінету. Мельком зазначила, що значить знову все чула і напевно потім доведеться знову пояснюватися. Їй подобалася ця добра жінка, але постійні пояснення втомлювали.

Дві змії з бухгалтерії щось прошипіли слідом, але нічого не хотілося відповідати. Серце так голосно й радісно ухало у всьому організмі, що отрута чужих слів стікала по невидимій стінці між нею та кривдникам, не завдаючи шкоди. Нехай собі плюються із задоволенням у стелю. Головне, не забувати, що звідти неодмінно прилетить відповідь.

Аліна посміхнулася своїм думкам і поспішила до ліфта. Цікаво, чи Рома надовго зміг вирватися?

Вже біля виходу сповільнивши крок, радісно випурхнула назустріч слідчому, що чекав.

Не виходячи з машини, він відчинив їй двері зсередини. Аліна легко залізла в старенький автомобіль.

- Вибач, не зміг оперативно вибратися з цим усім, - він з усмішкою кивнув на частування, що лежало на його колінах. - Ну і трохи психую. Ти тільки не смійся, хотів психанути. Мовляв, я так образився на тебе.

Не виходитиму і зустрічатиму. Але зрозумів, що не можу. Взагалі...

У двох вікнах офісу повільно зачинились жалюзі. І обидві людини, що спостерігали за Аліною, задумливо насупилися, повертаючись до своїх справ лише механічно.

- Ти чого, Роме? – не зрозуміла Аліна.

З лиця не сходила радісна посмішка. Він приїхав і стало на душі спокійно. Начебто все інше не важливо, і вона в абсолютній безпеці. Тривоги та сумніви залишилися позаду.

- Цей Максим увесь час крутиться поряд. Мене це дратує, - дуже чесно і зніяковіло вимовив чоловік, відводячи погляд. - Я знаю, що це не моя справа, але... Не можу пояснити це ірраціональне відчуття.

- Дідусеві він теж не до душі, - тепло посміхнулася Аліна. - Тільки...

Вона здивовано замовкла, відчуваючи, як формуються всередині три прості і зрозумілі слова, що описують її почуття. Несподівані та довгоочікувані. Поглянула на Романа, що сидів навпроти, і тихо домовила:

- Тільки це не має значення. Тому що я полюбила тебе.

Сказала й заплющила очі.

Перед очима промайнув проведений разом час. Аліна боялася знову помилитись. Одні стосунки вже принесли їй масу розчарування та болю. Здавалося, з того часу вона подорослішала, стала серйозною, самостійною людиною, що відбулася. Але варто було серцю забитися швидше, як розум відразу здав позиції. Їй не вистачало цього душевного тепла та відчуття цілісності. При цьому вона сама залишалася повноцінною особистістю, а не тінню людини, яка викрала думки.

Він виявився єдиним, хто всерйоз поставився до поданої нею заяви про загрозу життю та честі. Інші поставилися з іронією, вирішивши, що модель набиває собі ціну та шукає пригод. Хтось дізнавався у ній обкладинку популярних глянцевих видань, хтось бачив просто гарну дівчину. Їм було глибоко начхати, що шалені гонорари, сильно перебільшені фантазією обивателів, потрібні їй аж ніяк не для прикраси яхт алмазами та золотом. І якщо з першим слідчим вона говорила про своїх близьких та мотивацію згоди на модельний контракт, то з наступними поліцейськими вважала за краще утриматися від пояснень, навчена гірким досвідом. Яке ж було її здивування, коли тихий і скромний Роман, що сидів у кутку чужого приміщення,  зацікавлено підійшов ближче і запропонував пройти до його кабінету.

Колеги спробували іронічно посміхнутися їм слідом і вульгарно пожартувати. Але він знову здивував Аліну, легко і не конфліктно закривши рота насмішникам.

Не намагався притримати за талію чи відвести, обнявши за плечі. Спокійно, стримано і зосереджено вислухав щось записуючи в міру її розповіді. Пообіцяв посильно допомогти, чесно поінформувавши, що існує можливість ніколи не зловити чи зловити, але не зуміти притягнути до відповідальності її кривдників.