Глава 13

Роман підняв продукти в квартиру, спокійно зняв черевики та піджак у крихітному коридорі. Методично вимив руки на кухні. Наче працював не слідчим, а хірургом. Взявся за приготування пізньої вечері, яка до моменту завершення процесу перетворилася на дуже ранній сніданок.

Аліна не заперечувала. Крім того, вона не вміла та не любила готувати. І в попередні роки така навичка не була необхідною. Сама вона дотримувалася суворої дієти. А ті, для кого хотілося б щось смачне зробити, були надто далеко від неї.

Вона сиділа поруч і мовчки спостерігала за спокійними та впевненими діями Романа. Він ніби завжди був тут. Просто прийшов додому та дбайливо готує вечерю для всіх.

Причому буквально для всіх. Голд, що сидів поруч, облизувався в передчутті, розмахуючи хвостом і голосно позіхаючи, поскулюючи.

Аліні нема чого сказати йому, але це не пригнічує. Тиша в маленькій кухоньці не тисне, а обволікає теплом. Не зважаючи на втому, спати зовсім не хотілося. Тим більше, що сьогодні все одно позаплановий вихідний утворився.

- Смачного! - просто сказав Роман, ставлячи на стіл тарілки з їжею та чашки з чаєм.

Потім поклав приготовлену для Голда порцію в його миску, ще раз старанно вимив руки і сів за стіл.

Весь цей напрочуд напружений місяць він мріяв про те, щоб ось так прийти додому, тихо і спокійно приготувати вечерю, сісти навпроти неї і відчути себе щасливим. Такі прості утіхи життя. І такі необхідні.

Ледве не сказав, що скучив за нею, але вчасно стримався і промовчав, боячись злякати.

Аліна довірливо дивилася на нього.

- Дякую, взаємно, - два такі прості слова. Але в них стільки тихої ніжності.

Чоловік розплився у задоволеній посмішці. Так, мрії здійснюються.

- Ти дуже смачно готуєш, - муркотучи від задоволення, помітила Аліна, відправляючи до рота чергову порцію їжі.

- Ти просто дуже голодна, - тепло посміхнувся Роман, відчуваючи невимовне блаженство від усвідомлення єдності з нею.

Вони ділили лише трапезу, але йому здавалося ніби ділять ціле життя.

Аліна теж усміхнулася, частково визнаючи його правоту.

- Розкажеш мені про своє відрядження? Чи стосується воно мене, чи це зовсім інша справа і говорити про неї не можна? - Досить тактовно поцікавилася дівчина, з неприхованим задоволенням поїдаючи свіжу булочку і запиваючи її гарячим чаєм.

Втома потроху давалася взнаки, ситість уперто стискала повіки.

Роман чудово розумів її нинішній стан, що перегукувався і з ним.

- Я не можу поки нічого говорити, - відповів він з жалем. - А ось у тебе, певно, є чимало новин, важливих для слідства. Але знаєш, спершу ми поїмо. Щоб, як казав професор Преображенський, не псувати їжу новинами. Потім ти трохи поспиш, а я виведу Голда на прогулянку. І тільки потім я із задоволенням послухаю твою захоплюючу розповідь. А я впевнений, що вона буде саме такою. Бо інакше б ти не сиділа вночі в офісі.

Він адресував Аліні, що сиділа навпроти, промовистий погляд. Дівчина незручно зіщулилася, згадуючи поведінку Максима.

Вона відповідно кивнула, і сніданок продовжився у повній мовчанці. Щоправда, вже не настільки комфортній.

Прокинувшись за кілька годин, виявила, що її дбайливо вкрили пледом. Роман, мабуть, заснув поруч сидячи. А потім сповз до неї ближче. Між ними солодко сопів абсолютно щасливий Голд. Ось вже кому було добре.

Аліна обережно спробувала розім'яти ноги. Але варто було їй поворухнутися, як одразу чотири ока здивовано і трохи осудливо глянули на неї.

- Котра година?

- Уявлення не маю, - легко відповів Роман.

Він неохоче вибрався з дивана і попрямував за телефоном. Голд провів його сумним поглядом, сповненим щирої собачої прихильності.

Чергове чаювання змінилося посиденьками з розповіддю Аліни про все, що сталося без Романа. Дівчина намагалася нічого не проґавити. Але про ставлення колег до неї навмисно промовчала. Їй чомусь здавалося, що чоловік розсердиться.

Під кінець переказу подій дівчина зважилася обережно підійти і до іншої теми, що хвилює. Почала згадувати дідуся. Потім витягла старе фото, де він був зображений поряд з бабулею та німецькою вівчаркою.

- Він все жартував, що наступного разу неодмінно хотів би народитися таким собакою, - дівчина злякано хихикнула і замовкла, чекаючи на реакцію Романа.

Голд теж чекав, дивлячись на чоловіка навпроти.

Дід спершу шикнув на онучку. Мовляв, мовчи про сімейне. Але згодом і сам зацікавився. Рома здавався йому славним малим. Але як він поставиться до такої новини? А як би він сам поставився, заяви йому свого часу щось подібне Алінкіна бабуся?

Роман уважно глянув на собаку. Перевів зацікавлений та недовірливий погляд на Аліну.

- Ти хочеш сказати, що Голд розумніший за своїх однолітків і не потребує дресирування тому, що...?

Недомовленість повисла в повітрі важкою грозовою хмарою.

За його виразом обличчя не можна було зрозуміти, як він поставиться до новини, якої реакції очікувати.
Аліна обережно кивнула, підтверджуючи його не до кінця сказаний здогад. Кивнула і злякано стиснулася, чекаючи, що він зараз схопиться і помчить із квартири, покрутивши пальцем біля скроні.