Розділ тринадцятий

— І коли це ви отримали від мене згоду?! — у мене від нервів аж два ока сіпнулися одночасно.

Ой, як я в цей момент розуміла Генріетту, в якої також нерви помалу здавали з таким-то начальством.

— Селесто, в мене від твого крику вухо заклало, — пожалівся Райвен. — Я хоч і безсмертний, але ж органи чуття в мене також присутні.

Вухо, значить, в нього заклало, бідолашка!

— Так, ректоре, давайте прояснимо з вами одну маленьку деталь…

— Звісно, рідна, все що завгодно, — і я бачу, що він просто насолоджується ситуацією.

Треба зібратися. Холодний розум, Селесто!

Я глибоко вдихнула, намагаючись говорити спокійно, але руки все одно мимоволі стиснулися в кулаки. Райвен же сидів у кріслі розслаблено, ліниво розтягнувшись, ніби ми просто ведемо собі неквапливу бесіду за чаєм. Він навіть пальцями невагомо постукував по підлокітнику — як людина, якій просто цікаво подивитися, коли саме я вибухну.

— А коли це ви вирішили, що ми з вами можемо бути парою? А як же ваші слова про «забудь, це була помилка»?!

Я схрестила руки на грудях і прямо подивилася на нього. Ну от не давало мені спокою те, що він спочатку поцілував, а потім виставив за двері!

Райвен коротко видихнув, нахилився вперед. Вперше за всю розмову в його очах не було звичної насмішки — лише щось схоже на втому… або жаль?

— Я… думав, що не стримаюсь, та ще й дія Аль-Хе… Вибач мені за той вчинок.

Його голос звучав тихіше, майже приглушено.

Я застигла, не знаючи, що відповісти. Він не мав права так просто взяти й збити мене з пантелику своїм вибаченням!

Але все ж…

Я змусила себе схрестити руки на грудях, знову займаючи оборонну позицію.

— Проїхали. А про Анджелуса коли ви збиралися сказати?!

— Не зрозумів? — Райвен звів брови. І погляд такий здивований, що так би й дивилася.

— Те, що він буде мене готувати до війни в Асаї!

Навіть рот від здивування відкрив.

— До цього прокл… — я глибоко вдихнула, перед тим як сказати пристойніше, — прекрасного Балу!

Райвен лише хижо посміхнувся.

— Ти програла, пам’ятаєш? Мусиш йти, а краще за Анджелуса тебе ніхто не підготує.

— Ви вже тоді це спланували? — важко зітхнула я.

— Що саме, рідна?

— Яка я тобі рідна?! Так, Райвене, якщо не припиниш цей цирк, то я тобі…

— Що? — і в його чорних очах стояв відвертий сміх.

І що я можу зробити?!

— Говори, демоне, коли ти це спланував?!

— Коли мітка себе проявила, — відповів він спокійно, ніби нічого такого.

Мать Його! То весь цей час він уже знав?!

Я закусила губу, намагаючись не вибухнути, але марно.

— Ох ти ж троль вонючий!

Райвен нахилив голову, дивлячись на мене з відвертою розвагою в очах.

— Після таких висловлювань ти ще дивуєшся, чому я віддаю тебе в руки Анджелуса? Думаю, якщо в Асаї ти скажеш щось подібне, то половина придворних дам втратить свідомість прямо на місці.

Я глибоко вдихнула, щоб не розбити йому щось важке просто об голову.

— Віддаєте в руки? — перепитала я, звузивши очі. — Прекрасне слово, просто чудове! Лорде Но’Ксарісе, ви часом мене нікому ще не продаєте? Або, можливо, я десь прогавила момент, коли ви мене офіційно собі привласнили? А моя згода вам не потрібна?!

Райвен коротко видихнув і втомлено потер пальцями перенісся.

— Селесто…

— О, тепер уже Селесто, а не «рідна»! — Я схрестила руки на грудях. — А ще хвилину тому було стільки ніжності!

— Тому що ти починаєш нагадувати малого дракона, якому наступили на хвіст.

— Так от зніміть, будь ласка, лапи з мого хвоста!

Я спостерігала, як його губи сіпнулись у стриманій усмішці.

— І все ж, — зітхнув він, — мушу тебе засмутити. В Асаї через кілька місяців тебе представлять саме як мою обраницю. Це вже вирішене питання.

Все. Тут немає з ким говорити.

Я різко встала, крісло посунулось назад зі скрипом.

— Ви… просто нестерпний! — прошипіла я, стиснувши кулаки.

Райвен теж підвівся — повільно, майже ліниво, але з тією грацією, яка завжди мене дратувала. Джентльмен бісів.

— О, рідна, ще якби ти знала, наскільки, — хрипло відгукнувся він.

Від різкого руху я відступила назад, але він встиг. Миттю опинився поруч, заблокувавши шлях до відступу, спершись долонею об стіну біля мого плеча.

— Ректоре… — мій голос зрадницьки здригнувся, коли його інша рука ковзнула вздовж мого передпліччя, обережно, майже ніжно.

— Хм?

Очі стали темнішими. Занадто близько. Занадто інтимно.

Він нахилився, і на мить здалося, що він справді збирається мене поцілувати. Подих зупинився. Я не могла навіть поворухнутися — ні втекти, ні відштовхнути його.

Але він не поцілував.

Його губи зупинилися за міліметр від моїх, і натомість він просто видихнув мені на вуста.

— Ти ще звикнеш до думки, що ти моя, — шепотом промовив Райвен.

А потім відсторонився, залишивши мене стояти з божевільним серцебиттям і палаючими щоками.

— До речі, як твоя підготовка до здачі хвостів?

— Дуже добре, — скрипнула я зубами. — Завтра перший іспит.

Сама не розумію, що мене знову розізлило?

— Допомога потрібна?

— Справлюсь!

— Як знаєш, — посміхнувся він.

В нього був настрій чудовий, а от в мене паршивий.

— Забери еклери з собою, — нагадав він.

Я подивилася на коробку, залишалося ще чотири.

— А от і заберу, — я взяла коробку і гордо направилась до виходу.

За спиною почувся смішок.

****

Тиждень пролетів у скаженому ритмі — одна здача іспиту за іншою, спроби не впасти обличчям в підручник. Лорд-ректор не давав про себе знати ці дні, видно, вирішив пожаліти мою нервову систему перед іспитами.

І ось, нарешті, вивісили список боржників.

Затамувавши подих, я підійшла ближче, розштовхуючи інших адептів, відчуваючи, як серце калатає десь у горлі.

Очі швидко пробіглися по списку…

І мого імені там НЕ БУЛО!

Від радощів я готова була кричати і танцювати.