Розділ 5.

«Навіть якщо меч тобі знадобиться один

 раз у житті, носити його потрібно завжди»

Кіт розтягнувся біля мене під боком і, постукуючи хвостом, продовжив розповідь:

— Ось як з’ясувалося, що ти зникла, та я винюхав магічний слід, твоя бабуся одразу кинулася в коло — просити допомоги й захисту. А я вже за тобою подався. Тільки ці засранці, кровососи, так облаштувалися в горах, що до замку до них і не підберешся. Добре, що я зі здешніми хранителями в юності був знайомий — зглянулися, провели в замок, та й підказали слово таємне, що «кошколаз» відкриває. От так до тебе й дістався. А ти мене ще й із тазику поливаєш, Васено.

— Пафочко, а що тепер робити будемо?

— Як що? Чекати відьомського кола та скликати женихів на оглядини. Тепер уже ні їм, ні тобі долю не вирішувати — тільки коло визначить, з ким будеш. І знаєш, — кіт хитро примружився, — мені замок для оглядин навіть більше подобається, ніж ваша хатинка. По-королівськи так, виставлятимемо тебе.

— А може не треба тих оглядин? Я ж ще в силу не ввійшла, чого мене на ваші торги виставляти? І взагалі — хочу по любові заміж, а не по розрахунку!

— Ну, Васено, мало що ти хочеш. Як доля сплете свої нитки — так і буде. І ще: про те, що я поруч, поки мовчи. Я буду поряд, але непомітно. Бо ці вампірюги ще заважатимуть, а так мені тебе легше буде захищати.

— А мені що робити поки?

— Поки всі клани не зберуться — весілля не буде. Їм невигідно ініціювати тебе поза кланом. Тож маємо три дні. А ти поки потренуйся, згадуй свої знання.

Решту ночі ми з Пафнутієм розробляли план дрібних капостей. Під ранок я заснула, а коли прокинулася — кота поруч уже не було.

Потягнувшись у теплому ліжку, я вирішила почати шкодити з самого ранку.

Зайшовши у ванну, прийняла душ і, «випадково» зронивши заглушку, залишила воду відкритою.

Юркнувши назад під ковдру, дотягнулася до дзвіночка і подзвонила. Не минуло й 15 хвилин, як у двері постукали — і до кімнати зайшли вампірська мама Ануш та дві вчорашні жінки: одна несла піднос, прикритий лляною серветкою, інша — одяг і туфельки.

— Доброго ранку, наша дорогоцінна.

— А це точно ранок? Я у ваших застінках білого світу не бачу! Скоро свічки зненавиджу.

— Вай, дівчинко, зараз накажу вікна відкрити. Нікол посилив захист, і тобі тепер нічого боятися.

Цікаво, що вони там такого придумали, якщо навіть не бояться залишати мене саму з відкритими вікнами? Ну та все свого часу. Дізнаємося… або не дізнаємося — тоді пошлемо Пафнутія на розвідувально-партизанську діяльність.

Я встала з ліжка й демонстративно скривилася:

— Скажіть, шановна Ануш, а можна якийсь килимок постелити? А то ноги мерзнуть, я ж з тих, що одразу застуджуються.

— Звісно, дорогоцінна, не подумали. Пробач. Ми ж не мерзнемо.

Мама Ануш дала знак жінкам, і ті швидко зникли з кімнати, навіть не піднімаючи на мене погляду.

Я вмостилася в кріслі біля столика з підносом, підтягнувши ноги, й із цікавістю глянула на сніданок. Ага… маємо вівсянку і какао. О! Почули вчорашні побажання.

— Не люблю вівсянку! — заявила я, поковирявши ложкою кашу, і потягнулася до какао. Хотіла б і його відставити, але пахло воно божественно, тож я з явним задоволенням усе випила.

У цей момент у кімнату без стуку влетіла одна з жінок:

— Господине, — звернулася вона до вампірської мами, — у нас, здається, аварія! З стелі на перший поверх водоспадом ллється вода!

І помчала до ванної.

Зрозумівши причину «Ніагари», мама Ануш докірливо глянула на мене, а я затараторила:

— Ой, яка я незграбна! Зі мною так завжди! Як мені соромно! Я зараз усе виправлю! — і кинулася до найближчої калюжі, звідки мене одразу відтягнули.

— Та що ти, дитинко, з ким не буває, — проскрипіла мама Ануш.

— Ні-ні, я зараз усе виправлю! Я магію застосую! Я ж усе-таки спадкова відьма!

Я зібралася з духом і, як могла, зосередилася: зібрала вогники зі свічок, підсилила вогняну кулю магією й дмухнула полум’ям.

Магічний вогонь розлетівся не лише у ванній, а й вирвався в спальню — і спалахнуло все одразу.

Реакція мами Ануш була блискавичною: вона встигла не лише вистрибнути сама, а й витягти мене зі служницею, зачиняючи двері й відсікаючи вогонь.

— Ти воду встигла вимкнути? — спокійно запитала вона.

— Ні, господине… — прошепотіла служниця.

— Ну значить, вода загасить вогонь, — махнула рукою вампірша.

Я повільно сповзла на підлогу й прошепотіла:

— Я не спеціально…

І тут же вирішила зображати непритомність якомога переконливіше.

— Ніко-о-о-ол! — заволала мама Ануш.

За мить з’явився вампір.

— Що ви з нею зробили?! І чому у нас одночасно пожежа і потоп?!